У цьому році минає 280 років з дня народження Джошуа Рейнольдза, який приніс славу англійському живопису другої половини ХVІІІ століття.
Рейнольдз народився у Плімптоні (Девоншир) в сім'ї англіканського священика, який водночас викладав у місцевій школі. Всупереч бажанню батька, який мріяв побачити сина лікарем, Рейнольдз вибрав інший шлях. Ще в дитинстві Джошуа робив копії зі старовинних гравюр, а у 8-річному віці самостійно вивчив книгу про перспективу. Батькові довелося змиритись і в 1740 році молодий Рейнольдз опинився в Лондоні і став учнем Томаса Гадсона, модного тоді портретиста. Біографи стверджують, що учень незабаром перегнав учителя, а це викликало нестримну заздрість в останнього.
В результаті, не пробувши і трьох років в майстерні Томаса Гадсона, Рейнольдз покинув Лондон і повернувся в Девоншир.
У 1749 році для Рейнольдза відбулося щасливе знайомство. Кеппел, капітан воєнного корабля, в майбутньому -- адмірал, запросив молодого художника в подорож навколо Європи. Але, допливши до берегів Італії, Джошуа Рейнольдз покидає корабель, щоб побачити безсмертні творіння старих італійських майстрів. Він прожив у Римі, в цій Мецці для художників, три роки, скрупульозно вивчаючи манеру геніїв Відродження, роблячи копії і доводячи власну техніку до досконалості.
Побувавши також у Венеції і Флоренції, в 1752 році Рейнольдз повернувся в Англію. Він поселився в Лондоні, де скоро став відомим портретистом, а з часом -- законодавцем моди, гарного тону. Впродовж півстоліття визначні люди Англії -- письменники, політичні діячі, вся сметанка вищого світу -- замовляли в нього свої портрети. Одним з перших йому позував його друг і покровитель командор Кеппел.
Роки навчання, зосередженого копіювання, вивчення техніки старих майстрів не минули даремно. Рейнольдз вражає своїм умінням побудувати композицію і вдало вибрати пози для своїх моделей. Для картин Рейнольдза взагалі характерна побудованість композиції і деталей з усією, здавалось би, свободою і легкістю. Яскравим прикладом його ранніх робіт є портрет графині Албермарл (матері командора Кеппела), написаний художником в 1757 -- 1759 роках. Модель представлена у звичній інтимній обстановці за домашніми справами. Приналежність до парадного портрету видає лише фон -- розкішне декоративне драпірування.
Проте Рейнольдз був популярним не лише як художник. Він -- один із найосвіченіших людей свого часу, надзвичайно діяльний політик і впливова людина, джентльмен у смаках і звичках. У 1764 році Рейнольдз став одним із засновників Лондонського літературного клубу, в який входили письменники Джонсон, Гольдсміт, Босвелл, великий англійський актор Гаррік. В 1768 році Джошуа Рейнольдз був вибраний президентом щойно створеної Королівської Академії мистецтв. З цієї посади художник звільнився лише перед смертю, коли відчув, що його здоров'я стрімко погіршується.
Кожного року на святкових актах Академії Рейнольдз читав лекції. Ці промови-лекції потім були видані. Всього їх було 15 і вони мали за мету сприяти освіті художників і розвиткові смаку в суспільстві. Ці благородні цілі роблять "Промови" яскравим прикладом літератури епохи Відродження. Класичну красу, ідеально прекрасні образи, теми, які захопили його у старовинному італійському мистецтві, Рейнольдз хотів перенести на англійський ґрунт. У його власній творчості поєдналися традиції барокового аристократичного живопису з рисами нового буржуазного реалістичного мистецтва. Замовниками художника були представники верхівки англійського суспільства. Через це аристократизм, героїзація персонажів, певна парадність були умовою і заставою успіху творів художника у замовників. Правда, епоха Відродження вимагала від художника і його моделей, нового, ширшого погляду на речі.
І Рейнольдз знаходить свій стиль у поєднанні конкретності, життєдайності, індивідуальності з ідеалізацією, героїзацією і тонкими лестощами. У цьому блискучому вмінні знайти компроміс між психологізмом і лестощами, облагородити модель, зберігши її індивідуальні риси, мабуть, таїться шалений успіх митця. Рейнольдз часто представляє свої моделі в античних і алегоричних образах.
Прикладом цього є портрет сестер Монтгомері "Грації, які прикрашають герму Гіменея", портрет Емми Гарт (майбутньої Леді Гамільтон) в образі вакханки, портрет місіс Мастерз в образі Геби та інші. Знамениту англійську акторку Сару Сіддонз Рейнольдз пише у вигляді трагедійної музи. В портреті леді Кокберн з дітьми художник використовує композицію святого сімейства, де фігури маленького Христа, Йоанна Хрестителя і інших персонажів заміняє маленькими дітьми графині.
Серед замовників художника з'являються і короновані особи. В 1784 році Рейнольдз стає придворним королівським художником, а через рік російська імператриця Катерина замовляє йому картину на історичну тему. Він, як і Ван Дейк, Пітер Лелі і Неллер, був посвячений у пери Англії за досягнення у мистецтві. Віднині його зватимуть сер Джошуа. Але саме в цей час він відчуває перші ознаки хвороби: його зір слабне. Художник намагається це приховати, він мужньо переносить страждання, але, колись доброзичливий і товариський, стає замкнутим і похмурим. Кінець блискучого, повного успіху життя -- сумний. Художник прожив останні дні майже сліпим і глухим.
Більш ніж півстоліття англійський портрет займав чільне місце у європейському живописі. Його вплив на наступний розвиток усіх європейських і американських шкіл портретного мистецтва важко переоцінити. Біля початків цього могутнього явища стояв Джошуа Рейнольдз. |
