 |
 |
Вони в особливий спосіб озвучили музику, причому водночас творили на концертах її візуальне зображення – зображення, яке радше було театральним представленням своїх пісень-п’єс, аніж просто помпезним концертним шоу. Вони показали красу концептуальних альбомів. Їхні неперевершені студійні роботи до сьогодні є прикладом оригінального використання повсякденних звуків. Вони були піонерами в створенні лупів?????? тоді, коли це треба було робити, використовуючи тільки магнітофонну тасьму, ножиці та пластир. На їхніх концертах зазвичай панувала гробова тиша: публіка мовчала, щоби, бува, не пропустити жодного звукового нюансу. І від першого альбому, від 1967 року, до минулого 2001 року вони не видавали збірника своїх найкращих пісень (не враховуючи Relics, Works чи A Collection Of Great Dance Songs, що були збірками з далеко неповним репертуаром найкращих робіт). Правда, в 2000 році вийшла подвійна платівка Roger Waters – In The Flash, і це була спроба колишнього лідера Pink Floyd зібрати найкращі концертні варіанти своїх найвідоміших пісень. Альбом представила компанія Sony Music, а оскільки виключне право на славних Pink Floyd належить компанії EMI, то не забарилася й відповідь: на початку листопада 2001 року вийшов подвійний збірник Echoes – The Best Of Pink Floyd.
Згоден з усіма, хто тут же закине, що Pink Floyd варто слухати поальбомно, не вибираючи ані кращих, ані гірших пісень. Але уявіть собі, як спрощується завдання (з появою цього альбому), коли, для прикладу, в мандрівку хочеться взяти всього кілька, однак улюблених, компактів! Ви ж не будете впихати у своє авто цілу дискографію Pink Floyd! До того ж, Echoes... – дійсно винятковий збірник. Пояснюю, чому. У підборі пісень брали участь всі учасники групи – як David Gilmour, Richard Wright, Nick Mason (яким сьогодні офіційно належить назва групи), так і Roger Waters, який покинув Pink Floyd у 1983 році. Робота тривала півроку. Вибрано дійсно найкращі пісні з усього доробку знаменитої британської команди. І ще одне, на мій погляд, найголовніше: композиції, які увійшли до компіляційного альбому, вдало перемішані (дуже добре, що не розміщені в хронологічному порядку), причому виникає ефект нової концептуально завершеної роботи. Музична подорож серед найкращих пісень Pink Floyd триває понад 150 хвилин і починається з їх першого синглу – Arnold Layne, далі – Grantchester Meadows, дещо скорочені варіанти Fearless та Echoes, потім Money, Wish You Were Here, Shine On You Crazy Diamond, Sheep, Another Brick In The Wall, Hey You (чи варто продовжувати?) – і на завершення Sorrow та High Hopes. Таким чином, маємо мандрівку 26-ма композиціями, вибраними починаючи з першого альбому (The Piper At The Gates Of Dawn через Dark Side Of The Moon) й завершуючи трьома піснями з останнього – The Division Bell.
Pink Floyd завжди були на крок попереду і щодо можливостей студійної техніки, і порівняно з концертною діяльністю інших команд, і з огляду на тексти їхніх пісень. То, може, настав нарешті час зробити ще один крок – тільки тепер назустріч один одному? Хто ж цього разу буде першим – David Gilmour чи Roger Waters?
|
