Князювання Івана Берладника у Галичі тривало недовго. Князь Володимирко за мілітарної підтримки своєї дружини, та за згодою спільнот інших галицьких полісів, силою повернув собі трон.
Князь Іван Ростиславич був змушений повернутися в наддунайські землі, де заснував князівство зі столицею в м. Берладь. Він і надалі залишався політичним сателітом київських князів, і то по черзі: Всеволода, Ізяслава Мстиславича, Ізяслава Давидовича. Києву було вигідно мати віддану людину, яка завжди могла атакувати Галицьке князівство з півдня.
У 1146 р. київський князь Всеволод із коаліційним військом знову нападає на Галичину. В результаті війни виникла загроза втрати частини Галицького князівства. Міське віче Звенигорода, не бажаючи сплачувати свою частку контрибуції киянам, вирішило здати звинигородську землю київському князеві. Внаслідок цього князь Володимирко Галицький був змушений скерувати в Звенигород воєводу Івана Халдієвича, котрий запровадив у місті військовий стан.
По смерті 1146 р. Всеволода Ольговича, до влади в Києві приходить волинський князь Ізяслав-Пантелеймон Мстиславич (одружений з родичкою цісара Фрідріха І Барбароси). Князь Володимирко нападає в 1150 р. на Волинь і анексує Погоринь, землю, що відмежовує Володимирію (Волинь) від Київщини.
Всі, без винятку волинсько-київські князі потрапляли в конфлікт із галичанами, бо Галичина з причин геополітичних не могла допускати до об'єднання під одною короною Володимирії та Київщини. Така унія загрожувала Галичині небезпекою бути поглинутою північно-східними сусідами. А втрата Галичиною незалежності привела б до перерозподілу, або й до втрати контролю місцевими феодалами над економічними ресурсами.
У відповідь на анексію галицьким військом стратегічно важливої волинської території, князь Ізяслав формує коаліцію з Угорщиною та йде війною на Галичину. Але угорський король Гейза після переговорів із Володимирком вивів свої війська з Галичини, бо змушений був повертатися до Угорщини, на яку напали візантійці -- стратегічні союзники князя Володимирка. Правдоподібно, що ще одним наслідком переговорів у Перемишлі стало рішення князя Володимирка прийняти угорський протекторат. Це дозволило йому не повернути києво-волинському князеві анексовані волинські території.
Галицьке князівство, аналогічно Білій Горватії, опинилося під Угорським протекторатом. Політичний союз був підкріплений династичним зв'язком -- князь Володимирко Галицький був пошлюблений з донькою угорського короля Коломана.
Угорська допомога князю Володимиркові забезпечила успіхи в обороні та в розширенні меж галицького князівства. Угорці були зацікавлені мати кордони з багатим і співмірним за розміром Галицьким князівством, аніж з непередбачуваною, безмежною Руссю.
Натхненний союзом із сильним сусідом, за день до своєї смерті, в 1153 р., Володимирко Галицький, спільно з представниками заможного й впливового боярства і востаннє для себе, оголосив війну київському князеві...
Продовження в наступному суботньому числі "Поступу".
Під редакцією Стаса-Роланда Перфецького,
Інститут досліджень Галичини |
