Ми живемо минулим. Ми живемо ще у двадцятому столітті, до речі, за календарем, за яким, окрім нас, майже ніхто не живе. Ми мислимо тими ж категоріями і святкуємо ті ж свята. Вважаємо, що для того, аби збудувати щось нове, необхідно зруйнувати все, що було до того. Наша свідомість хвора необхідністю революційних змін. Ми не віримо у Дарвіна. Зате віримо у Великий вибух або Сотворення з нічого. "До основанья, а затем..."
Після всіх потрясінь, завданих двадцятостолітніми революціями, після всіх цих секс-, жовтневих-, великих-, маленьких- ревопереворотів, незрозумілою є прихильність до них. Незрозумілою, бо кому вони потрібні, оті всі оксамитові, безкровні, криваві, мирні і військові ревоперевороти? Може, тим, хто склав своє життя на вівтар ідеї, чи тим, хто в цю ідею вірив? Ні, і ще раз ні. Потрібне воно лише декільком бездарним тварюкам з одним гіпертрофованим даром -- даром користатися з чужої праці й чужої глупоти. Ну, може, ще тим, хто хоче до свого імені додати префікс ??? св. чи мч. чи хоча б мчч. разом із іншими 300 мчч. І думати, що цим врятує своє альтер еґо -- свою душу.
А решті всі ці перевороти -- тільки до свіжого головного болю й обміну одних паперових символів сили та влади на інші, одних владо- чи ідеєносіїв на інші. При чому не важливо, більш чи менш вартісні.
Якщо добре поміркувати, то більшість посполитих взагалі не розуміють, про що йшлося і що змінилося. Живуть собі, як жили, швидко звикають до того доброго, що принесли зміни, й дуже довго згадують надбання попереднього режиму, як, наприклад, ковбаса за два сімдесят. А суті змін не розуміють.
Так, для революції потрібні маси, але масам революції -- ні до чого. У часи суспільних потрясінь здобувають одиниці, а тисячі гублять те, чого добивалися працею завдовжки у життя, а то й завдовжки у життя декількох поколінь. При чому реально повернути допереворотний статус-кво практично неможливо. Неможливо, бо 2% людей, які здобули владу (силу, гроші, почесті...), завдяки останньому перевороту, будуть опиратися змінам, використовуючи весь доступний арсенал засобів. Але, якщо змінити вже нічого не можливо, то можна хоча б зробити висновки на майбутнє.
Зміни мусять бути. Зміни повинні відбуватися постійно. Постійно -- і поступово. Постійно -- і осмислено, при чому осмислено людськістю у масі своїй. Бо якщо щось розуміє відсоток, то цей відсоток приречений бути марґінесом, 10 відсотків буде опозицією, 90 відсотків свідомих необхідності змін змінить власне оточення у відповідності з власними переконаннями. І якщо буде 90 відсотків весни, то 10 снігу розтануть самі. Без допомоги вогнеметів, водометів чи видертої з хідника бруківки. Еволюційно, а не революційно.
Необхідною зараз є лише одна революція. Революція свідомості. Свідомості кожного з нас. Свідомості того, що саме ми формуємо своє завтра, свій millenium, з якого почнеться Millenium для всіх. |
