BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Історичний Поступ.    Підсумки Поступу.    Львівські обсервації.    Поступ технологій.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
29 травня 2003 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  


Косметика для ног по супер цене и только у нас.


  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Історичний Поступ  » 

___________________________________________________________________________

ПРАВО НА ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ -- ЦЕ НЕ ПРИВІД ДО НИНІШНІХ ПОРАХУНКІВ
Михайло КОСІВ
 
Те, що кожен народ має власну історичну пам'ять, є цілком природним і закономірним, як і те, що пам'ять одного народу часто суперечить пам'яті іншого. Даремно було б сподіватися, що росіяни колись перестануть славити Полтавську битву 1709 р. й гордитися своєю в ній перемогою. Що вони не будуть героїзувати військовий хист царя Петра I й не вивчатимуть напам'ять у своїх школах поему Пушкіна "Полтава". Але ж бо й українці не забудуть Шевченкове: "Це той Первий, що розпинав нашу Україну", а Полтавську битву сприйматимуть як свій національний сором -- символ втрати надії на відродження державності, яка була цілком реальною, але за умови: "... якби були Одностайне стали Та з фастівським полковником Гетьмана єднали". (Т.Шевченко. "Іржавець"). Національного сорому ще й тому, що згаданий Шевченком фастівський та білоцерківський полковник -- прославлений козацький ватажок Семен Палій -- у битві під Полтавою бився разом з московським царем проти своїх же братів-козаків. Лише сьогодні, через три століття, коли це стало можливим, українці творять "Молитву за гетьмана Мазепу" у вигляді сучасного модерного кінофільму Ю.Іллєнка. І, власне, найбільшим історичним насильством над пам'яттю було те, що нас, українців, змушували також славити царя Петра й проклинати зрадником гетьмана Івана Мазепу. "Гетьман Мазепа, бачачи, що цар Петро має цілком недвозначний намір задушити Україну, -- писав І.Франко, -- уклав спілку зі шведами проти Москви, і загинув у цій боротьбі. Москва осудила цей чин козацького гетьмана і вжила весь церковний апарат, аби зогидити вкраїнському народові навіть ім'я людини, що однією з останніх посміла подумати про самостійне політичне життя України без Москви". ("Кур'єр Львівський". -- 1882. - -№ 208). Саме так: зогидити пам'ять окупованого народу -- Франко знайшов дуже точне визначення цього суспільного явища, бо це є основний принцип усіх окупантів, як зовнішніх, так і внутрішніх -- останні тепер наполегливо напосілися на зогидження пам'яті про Тараса Шевченка. Ми знаємо, для чого це робиться: зогидити українцям національні святощі -- значить змусити забути, "чия правда, чия кривда і чиї ми діти", а відтак -- ми житимемо на нашій, не своїй землі". Недавня чиясь затія "узгодити" підручники з історії для шкіл в Україні і Росії для тотожного трактування історичних подій була вершиною безглуздя і цинізму.

А що вже говорити про паралелі української та польської історичної пам'яті! Тут доведеться починати від 1340-1349 років, коли українські землі, знесилені під ударами монголо-татарської орди Батия, вперше стали об'єктом колоніального "освоєння" із Заходу, зокрема з боку Польщі. Про національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти (зокрема, і війну 1648-1654 років під проводом Богдана Хмельницького) поляки черпають в основному не просто інформацію, а духовно-емоційну наснагу з роману Генриха Сєнкевича "Вогнем і мечем", а ми, українці, -- також в основному з "Кобзаря" Шевченка, його поеми "Гайдамаки" та інших аналогічних творів. Треба віддати належне сучасному діячеві польської культури, кінорежисерові Єжи Гофману, який спробував осмислити історичні події з висоти нинішнього історичного досвіду й глобальних проблем, запросивши в однойменному кінофільмі на роль Богдана Хмельницького видатного українського актора Богдана Ступку. Саме такий підхід до історичної пам'яті є, на мій погляд, найперспективніший: не треба нічого забувати -- це неможливо, треба намагатися зрозуміти і простити. Бо інакше, поруч із 60-річчям трагічних подій на Волині, де тотальному знищенню піддавалося і польське, й українське населення, наступають інші дати. Хіба українці зможуть викреслити з своєї історичної пам'яті події I Світової війни, усвідомлення того, що проголошена українським народом Українська Народна Республіка опинилася в чотирикутнику смерті і була знищена російськими (і більшовицькими, і білогвардійськими) та польськими окупаційними військами? Хіба українці зможуть забути організовані в Польщі для українців концтабори у Явожно й Березу Картузьку, де мордували українську інтелігенцію, духовенство, політиків, як лівого, так і правого спрямування? А табори для українських військовиків, які разом з армією Пілсудського стримали наступ російських червоних військ на Варшаву ("чудо над Віслою"), а потім були інтерновані й винищені голодом та хворобами? А т. зв. "пацифікація" (умиротворення) українських сіл? А звідки поляки взялися на Волині? Вони приїхали туди як колонізатори й окупанти, які насаджували тут свою адміністрацію, мову, релігію і т. п. Що ж, у таких ситуаціях внутрішнє взаємознищення у час війни є справою майже неминучою, адже хто може відмовити українцям права вести боротьбу за відновлення своєї власної держави? Або права на самооборону. Трагічні долі понад півмільйона депортованих українців, примусово переселених у 1944-1946 та 1951 роках з території Польщі в Україну, трагедія операції "Вісла", проведеної польською владою у 1947 р., внаслідок якої українці були вирвані з своєї прабатьківської землі й розсіяні поодинці по землях, від'єднаних у німців, -- це рани, які кровоточать сьогодні. Обрахунки заподіяних жертв ведуться тепер з обох сторін. Обчислюймо, реєструймо, жодна могила не повинна бути обійдена увагою (і молитвою), тим паче -- залишитися безіменною. Але не робім з цього політичних спекуляцій. Бо коли абсолютно конкретні свідчення очевидців говорять про те, що тут полягли невинні жертви з числа волинян-українців, знищені польськими й німецькими поліцаями, а їх зараховують до польських жертв, убієнних нібито вояками УПА, стає нестерпно боляче і тривожно, бо засвідчує: ми ще й досі продовжуємо воювати. Такими прикладами рясніє дослідження Володимира Сергійчука "Трагедія Волині. Причини й перебіг польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни". (Київ: Українська Видавнича Спілка, 2003).

Який вихід сьогодні із волинської 60-річної історичної пам'яті? Залишім історію -- історії та історикам. Не втягуймо її у контекст сучасної політики й сучасних міждержавних стосунків. Вимога найвищих урядовців Польщі, аби президент України від імені українського народу й держави в односторонньому порядку попросив вибачення перед поляками "за різню на Волині" -- це, принаймні, аморально. Дивуюся. Навіть не тільки підміною історичних реалій. Адже Польща -- форпост християнської моралі в Європі. А в щоденній і головній молитві кожного християнина "Отче наш", є такі слова: "І відпусти нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим". І все. Нічого іншого, гуманнішого, ефективнішого людство протягом усієї історії своєї цивілізації не придумало. Отже, і поляки, і вкраїнці мають взаємно собі сказати: "Простіть, як і ми прощаємо". І йти далі, в майбутнє, в якому були б виключені методи взаємного поборювання, а панували б тільки добросусідські, взаємовигідні стосунки. Насамперед до цього мали б спонукати своїх віруючих Церкви в Україні і Польщі. Поки що із заявою вирішити це питання саме в такому контексті звернувся до обох сторін лише Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Верховний Архиєпископ Кардинал Любомир Гузар. Жаль, що тільки він один. Адже іншого перспективного виходу для обох сторін немає, як тільки повести мову про ці події у площині "християнського післанництва миру", віддавши в ньому основну роль Церкві. Згадаймо євангельську науку Учителя, передану через його учня Матвія -- актуальну та сучасну сьогодні, як ніколи:

"А коли прогрішиться брат твій проти тебе, іди і викажи йому поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти віднайшов свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, аби "усіляка справа ствердилася устами двох чи трьох свідків". А коли не послухається їх, -- скажи Церкві; коли ж і Церкви не послухається, -- хай буде тобі, як поганин і митник! І що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі. І ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї -- станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, -- там я посеред них". (Матвія, 18:15-20).

Візьмім у свідки Церкву й нехай проститься нам взаємно. Всяке було поміж нами за довгу історію сусідства. Була кров, невинні жертви, зненависть, територіальні домагання й грабунки. "Минулося, зосталися могили по полю", -- скажімо словами нашого національного генія Тараса Шевченка. Ми всі визнаємо нині status quo, який склався у Європі після II Світової війни. Сусідів собі не обирають -- вони призначені історичною долею. Та й чи тільки поміж українцями та поляками була ворожнеча, війни, братовбивство? Хіба не воювали англійці з французами (згадаймо трагедію Ватерлоо), французи з німцями, італійці з австріяками і т. д.? Хіба стара Європа не зазнала столітніх, тридцятилітніх, інших багатолітніх спустошливих воєн? І що тепер вони значать для новітньої Європи, об'єднаної нині у спільний Європейський Союз? Рівно стільки, скільки значить для людей історія. Чи готові й ми віддати історії те, що належить історії, й не тягнути її в наш новий європейський дім? Чи готові наші Церкви до ролі миротворця, визначеної для них у Євангелії: ПРИЙДИ І СКАЖИ ЦЕРКВІ...

Мусимо бути готовими, бо інша дорога -- це дорога в нікуди. Перестаньмо бути митарями й поганами, а станьмо людьми християнської цивілізації. І взаємно віднайдім один в одному брата.









» 
Любомир Гузар: Повертажємося до родинного міста
Розмовляв Любко ПЕТРЕНКО, Кельн
 
ВІД РЕДАКЦІЇ:

6 травня у "Поступі" була опублікована стаття нашого постійного автора Любка Петренка "Правда про Унію: пастор на слизькій дорозі", де він висловив свій жаль із приводу планованого перенесення Української Греко-Католицької Церкви до Києва. Думки автора виявилися близькими багатьом львів'янам, та не менша кількість читачів "Поступу" з Любком Петренком категорично не погодилася. Зав'язалася дискусія (деякі найцікавіші виступи у ній були надруковані в нашій газеті), а це в будь-якому разі означає, що тема перенесення центру УГКЦ зі Львова до Києва зачіпає львів'ян, є для них небайдужою. Не байдужими до думок своєї пастви виявилася й сама Церква. Яскравим свідченням цього є те, що Церква після публікації в "Поступі" зініціювала розмову Глави УГКЦ Блаженнійшого Любомира Кардинала Гузара з автором статті Любком Петренком. Відбулося інтерв'ю. Нині ми пропонуємо його увазі наших читачів, сподіваючись, що воно допоможе й вам знайти відповіді на болючі питання цієї теми.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Повернення концтаборів 
Погляд
  ·  Адміністрація президента зізнається 
  ·  Парадокс педагогіки 
  ·  Який замовник, такий і пам'ятник 
Поступ у Львові
  ·  Квартплата зростає 
  ·  Янків не склав іспиту Януковичу 
  ·  Крок до порозуміння 
  ·  Місто розвантажать і перебудують 
  ·  Гудима підрахував остарбайтерів 
  ·  Діти -- основна причина ДТП 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Богословське підприємництво 
  ·  Два європейські мільйони 
  ·  Пальма й АН-70 для французів 
  ·  Нові дані про смерть Процюка 
  ·  Унсовців розвозять по колоніях 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Залишатись, доки потрібно 
  ·  Мир крокує, хоч і повільно 
  ·  Алжир знову трусить 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Історичний Поступ
  ·  ПРАВО НА ІСТОРИЧНУ ПАМ'ЯТЬ -- ЦЕ НЕ ПРИВІД ДО НИНІШНІХ ПОРАХУНКІВ 
  ·  Любомир Гузар: Повертажємося до родинного міста 
Підсумки Поступу
  ·  Виступ голови Львівської обласної держадміністрації Мирона Янківа 
Львівські обсервації
  ·  Львівські обсервації 
Поступ технологій
  ·  Канадських студентів навчать писати віруси 
  ·  aMD та Intel знизили ціни 
  ·  half-Life по-українськи 
  ·  matrix -- хацкерам 
  ·  aMD та Intel знизили ціни 
Спорт-Поступ
  ·  Сенсаційний успіх Європи 
  ·  Не встигли домовитись 
  ·  Порадували лучники 
  ·  Кличе ринг 
  ·  СПОРТ-БЛІЦ 
Пост-Factum
  ·  matrix forever 
  ·  КАЛЕНДАР