Книгу своєрідних доповнень-коментарів до описів Львова ХІХ-ХХ століть видав у Польщі дослідник історії Королівського міста Януш Васильковський (Janusz Wasylkowski. "Lwowskie misztygalki". -- Warszawa: Instytut Lwowski, 2000).
Простудіювавши десятки книг про Львів (переважно польських авторів), знайшов Януш Васильковський у них масу неточностей, помилок, перекручень. Тож подає свою версію подій, обставин, текстів та контексту. Щоправда, перебуваючи здаля від Королівського столичного міста Львова, автор і сам часом допускає блуди.
Наприклад, у "Нотатках до автобіографії" Казімєжа Куратовського Васильковський вишукав згадку про "Стрийський пляц" і пише, що Placu Stryjskiego we Lwowie nie bylo... (стор. 190). Автор вважає, що "професора Куратовського треба виправдати тим, що науковці, котрі зайняті були математикою, не звертали увагу на банальні назви вулиць, що цілком не пов'язані з великими математичними теоріями, які буйно народжувалися на львівському бруку, а зокрема в кав'ярні "Шкоцькій".
Однак сам Васильковський напевне забув, що слово "пляц" у львівській міжнаціональній балачці означало не лише "площу", але й те, що нині називають "базаром" чи "ринком". Моя мама, що народилася за Найяснішого цісаря Франца Йосифа І, донині ходить на "пляц Унібреський" (нинішній Привокзальний ринок, біля якого колись була площа Берестейської унії, що за совєтів була називана чомусь Липневою, можливо, на честь чергового "визволення" 1944 року). Тож були у Львові "пляци" Галицький, Стрийський, Краківський... Деякі з них знаходились раніше на "площах" Галицькій (де тепер стоїть пам'ятник королю Данилові на коні), та Краківській (тепер Ярослава Осмомисла).
Але досить про блуди, бо у книзі Януша Васильковського справді можна надибати масу цікавих фактів з львівської минувшини. І про львівські пісеньки та балачку , і про поштівки, і про афіші та концертні програми, і про "сьвірків" -- оригіналів Королівського столичного міста, яких ніколи не бракувало в усі часи.
Окремий розділ "Якщо кохати, то тільки у Львові..." присвячений шлюбним оголошенням. Тоді кандидати до заміжжя не кремпувались і чітко окреслювали свої вимоги щодо партнерів та зазначали свій майновий стан. Щоправда, не дуже довіряли місцевій валюті, тому надавали перевагу долярам. На гороскопи теж не звертали уваги, зате відразу означали свою конфесійну приналежність.
Наприклад: "Панна 18 років, реліг. греко-катол., надзвичайно шикарна, весела, симпатична, посідає 3 000 дол., з приводу відсутності знайомства прагне вийти заміж, але тільки за українця на державній посаді, як поштар, працівник М.Е.К. (міської електричної комунікації, тобто "трамваяж", -- І.М.), але найбажаніше -- на залізниці".
Цікавим може видатись розділ, присвячений описам галицької столиці у красному письменстві -- "Львівська белетристика, яка дотичить Львова". На думку Васильковського, "місто як головне місце дії повісті", з'являється в Галичині лише у 80-х роках ХІХ століття. На перше місце серед усієї художньої літератури, дія якої відбувається у Львові, автор ставить "Небо пломеніє" Яна Парандовського. До речі, свого часу "каменяр" видав український переклад цієї справді цікавої і майстерно написаної книги. На другому місці Васильковський ставить "Дім під Залізним Левом" Вітольда Шольгіні, книгу, майже невідому українським читачам. Серед інших львівських повістей та романів автор перераховує такі книги: "Ян Пророк" Альфреда Носсіга, "Академія Юзка" Юзефа Безлуди та інших польських авторів, котрі лише в останнє десятиліття почали перевидаватись у Польщі.
Про книги українських літераторів Васильковський не згадує. Хоча згадує про видану у 1900 році книгу "Львів" (польський переклад з данської) відомого данського літературознавця Брандеса. Описуючи своє перебування у Львові, гість з Данії, згадує про "зустрічі з політиками, науковцями, літераторами і мистцями, а також суперечки з українцями, на чолі яких був... відомий агітатор та журналіст Іван Франко (точніше Франк, бо він є німецького походження)".
Це одна з небагатьох згадок у книзі Януша Васильковського про те, що у "Польському Львові" таки були ще й русини чи українці. Але мусимо віддати належне полякам у тім, що, на відміну від нас, вони знаходять час та гроші, щоб видавати та писати якнайбільше про Королівське столичне місто Львів, натомість українська літературна та наукова продукція про галицьку столицю лише протягом останніх років поволі починає виходити на якийсь рівень. |
