BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Референдум у Поступі.    Львівські обсервації.    Медичний Поступ.    Кримінал.    Арт-Поступ.    Розмаїтий Поступ.    Спорт-Поступ.    Кінопоступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
7 березня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:19 26-04-2017 -   На Львівщині запрацював перший центр у сфері захисту прав інтелектуальної власності  
  16:18 26-04-2017 -   На Львівщині вшанували героїв та жертв Чорнобильської трагедії  
  14:56 26-04-2017 -   Курс гуманного ставлення до тварин запровадять в усіх школах Львова  
  14:52 26-04-2017 -   На вул. Городоцькій украли близько 20 щойно висаджених кущів спіреї  
  13:27 26-04-2017 -   Небайдужих закликають допомогти доньці учасника АТО  
Україна
  16:22 26-04-2017 -   В ОБСЄ заявили про загрозу ескалації на Донбасі  
  16:15 26-04-2017 -   Співачка Джамала вийшла заміж  
  14:56 26-04-2017 -   На Тернопільщині працівниця колонії передала в’язню наркотики у каві  
  14:48 26-04-2017 -   У ГПУ розслідують замах на Януковича  
  12:50 26-04-2017 -   Посли ЄС підтримали безвіз для України  
Світ
  16:21 26-04-2017 -   Вчені розгадали таємницю Кривавого водоспаду в Антарктиді  
  14:50 26-04-2017 -   Єльцин збирався знести мавзолей Леніна - екс-прем'єр РФ  
  10:57 26-04-2017 -   У Бразилії індіанці обстріляли з лука поліцейських  
  10:36 26-04-2017 -   У Липецьку офіційно закрили фабрику Roshen  
  10:22 26-04-2017 -   Трамп погодився відкласти будівництво стіни на кордоні  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львівські обсервації  »  ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

___________________________________________________________________________

Кандидати на екрані
 
Кандидати на екрані

Бояться наші кандидати прямого ефіру. Голос тремтить, руки сіпаються, люди починають верзти якісь дурниці. Вмикаю нашу львівську телєвізію і чую, жи кандидатом у якомусь там окрузі виступає представник Компартії. Думав, жи зара зувиджу якого москаля чи східняка-ветерана. Нє. Таки наш вуйко зо села. Рівень його політичної плятформи характеризувався словами: “Так ся стало”. Це він, бідачка, так намагався пояснити партійні помилки в минулому. “Так ся стало. Але Компартія ся вибачила. Вона зрозуміла свої помилки”.

Ну так ся стало – закатрупили мільйони й мільйони невинних людей. Більше, ніж Гітлер. Але ж попросили пробачення. От Гітлеру не вибачили. Влаштували Нюрнберзький процес, кількох навіть повісили. А ту всі як були, так і лишилися. Ну, дехто пересів до єншого кріселка – став власником фірми чи банку. Але більшість далі при владі. Ну, перевдягли маринарки з єншими значками.

Але номенклатурі я не дивуюся. Де беруться такі сільські дядьки, заражені компартійною сверблячкою, – ото загадка!

Вмикаю УТ-1. Партія духовного та матеріального відродження України. Виступає їхній провідник.
Говорить якоюсь жахливою російською мовою. З виразним молдавським акцентом. Спочатку щось меле невиразне, кілька разів згадує Господа Бога. Я здогадуюсь, що то якась секта. Але коли він каже: “Нами розкрита таємниця каменя топазу”, я розумію, з ким маю справу. Далі вже він обіцяє страшні гроші. У них у Мюнхені тих топазів – незміряно, і вони подарують кожному українцеві по такому топазикові вартістю десять тисяч долярів. Коли виявилося, що в тій компанії перебуває також шарлатан Канигін (автор “Путі арієв”), усе стало на свої місця. Є надія, жи за передвиборними перегонами пильно стежать також на Кульпаркові.

Узагалі-то, вар’ятам найбільше пощастило. Змагальників за їхні голоси – хоч греблю гати. Знову ж таки, на УТ-1 спостерігаю за теледебатами Чародєєва і якоїсь цьоці, котра ся вбрала в усьо чорне, напнула чорну хустину і представляє так само сектантів. Обоє агітують за об’єднання трьох “братніх” народів, обоє обіцяють золоті гори і не забувають при цьому обмінятися компліментами.

Вуйцьо Зеньо аж ся вишлякав:

– Ну, які то теледебати? Та то їдна банда! Грають в їдну брамку.

– Вуйцю, та дайте си спокій. То для вар’ятів. Вони теж мають право голосувати.


Ростуть ряди гімнотворців

Коли я надибую в газетах якісь бздури, то нічого дивного, що це викликає кпини. Інколи автори висмоктаних із пальця матеріалів не здаються так-во відразу і намагаються боронитися. Але зазвичай вдаються до звичайного словоблудія. Ігор Голод, автор “датських” статей в “Молодій Галичині” (писаних до чергових дат) вирішив перевернути усе з ніг на голову і таки наполягати на тому, що автором слів до нашого гімну був зовсім не Павло Чубинський.

Дещо раніше я дізнався з “Молодої Галичини”, що автором першої книги українською мовою був Петро Гулак-Артемовський. Мене вразило це відкриття. І настільки, що я тривалий час не годен був зібратися і написати щось на тему, яку міг би прояснити звичайний школяр. Але коли я довідався таку революційну новину про автора слів до нашого гімну, то вже ся не міг стримати. Проте моя репліка не залишилася без відповіді. Пан Голод продовжує наполягати, що слова гімну написав зовсім не Павло Чубинський.

А хто ж тоді? Виявляється, гімн творився колективно. Фантастичне відкриття. Правда, перед тим пан Голод писав безапеляційно, що автором гімну є поет Микола Вербицький. А тут уже маємо цілий колектив. Окрім високоповажаного Вербицького, ще й Тадей Рильський, його брат, група сербів і врешті сам Павло Чубинський.

Після такого епохального відкриття безліч підручників мусять бути переписані наново. Аякже! Постає тілько питання: в яких архівах роздобув наш науковець повітового масштабу такі дані. А виявляється – в жодних. Єдине посилання на цю нісенітницю – публікація якогось пана Сиротенка, який ніби є правнуком Миколи Вербицького, йому бабця (!!!) розповіла зворушливу історію про те, як на якійсь вечірці Микола Вербицький ні з того ні з сього “заспівав “Ще не вмерла Україна”. А далі писали вже разом. Першими долучилися брати Рильські” – і пішло-поїхало. Отак, мовляв, творяться гімни.

А що такі докази звучать надто жалюгідно, щоб не сказати кумедно, то Сиротенко вдається до елементарних підтасовувань фактів, на що легко і невимушено ловиться наш газетний літописець і наводить як останній убивчий аргумент цитату зі Сиротенкових фантазій: “Приспів у Чубинського має інші слова, а перший куплет взагалі належить не йому, а Миколі Вербицькому-Антіоху, про що можна довідатися хоч би з факсимільного видання “Української музи”.

Ідеться про антологію поезії, видану в 1908 р. і перевидану 1993 р. Пана Голода допекли мої кпини щодо його освіти. Настільки, що називає мене “дописувачем “Поступу”, мовби не знаючи, що я в цій газеті працюю, а не дописую. На жаль, недостатня освіченість – це звичайна ознака наших журналістів. Бо якби пан Голод, перш ніж брати на віру чиїсь бздури, почалапав би до бібльотеки, то, розгорнувши “Українську музу”, в довідці про Миколу Вербицького вичитав би щось зовсім єнше: “Між іншим, в гімні “Ще не вмерла Україна”, що написав Чубинський, є два рядки Вербицького”. І це все. Клямка.

Два рядки – не один. Але цього надто мало, аби приписувати слова гімну іншому авторові. У віршах Шевченка маємо значно більше рядків, зредагованих П. Кулішем (зокрема, йому належать такі крилаті слова: “Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине”), але ж ніхто не дописує на обкладинці “Кобзаря” його імені.

Котрі саме рядки створив Вербицький – не вказано, але явно не “Ще не вмерла”, бо Чубинський перші два рядки скомпонував за взірцем польського та сербського гімнів.

Пан Сиротенко заслуговує на якнайбільшу похвалу за те, що не забуває свого прадіда, але сімейні легенди не можуть жодною мірою слугувати за доказ. Текст гімну зовсім не виглядає на такий, що був створений колективно. І як міг Чубинський за життя своїх співавторів видавати себе за єдиного автора? Ба більше – зазнати через це переслідувань і заслання.

Чому жоден із численних свідків тієї епохальної вечірки не відобразив цього історичного факту в спогадах? Натомість мемуаристика подає нам щось протилежне до оповідок незабутньої бабці.
Сучасник Чубинського історик О. Кістяківський у своєму щоденнику 1880 р. занотовує: “Пели под аккомпанемент украинскую марсельезу, сочиненную Чубинским в 1862 году “Ще не вмерла Україна, і слава і воля”.

Я міг би тут навести цитати і з чималої кількості досліджень про походження гімну і свідчення сучасників про те, як саме Чубинському спало на гадку написати ці слова тощо. Але який сенс? Що вони важать проти спогадів бабці? Ніц.


Іван Плющ – поліглот

Для наших політиків знання кількох мов – просто-таки недосяжна мрія. Тому знання бодай двох мов – то вже неабиякий поступ. Недаремно і наш спікер тішиться своєю освіченістю: “Я пишаюся тим, що знаю дві мови – українську і російську. Дай Боже знати ще й третю – європейську” (“Високий замок”).

Не знаю, чи пан Іван здогадується, жи то є нездійсненна мрія, бо європейської мови не знає ніхто. Навіть наш Татусько.


Забави

Новиє украінци мають свою щорічну забаву, де вручають нагороду під назвою “Прометей-Престиж”.
Урочиста церемонія нагородження переможців і лауреатів загальнонаціональної (!!!) програми “Людина року-2001” має відбутися 16 березня 2002 р. І як же не тішитися, бачачи в довгому списку достойників іно щирих українців. Три найкращі журналісти – це Владімір Кацман, Сєргєй Рахманін та Андрєй Цаплієнко (“Інтер”). Трійця найкращих учених – Анатолій Морозов, Мирослав Попович і Петро Толочко. Двоє останніх проявили себе як послідовні захисники двуязичія й теорії про спільну колиску трьох “братніх” народів.

На діяча культури року претендує солодка парочка украінскіх пісатєлєй – автор детективів Андрєй Курков і нєбєзісвєстний Юрій Рогоза, який недавно пригрівся в “РУХові за єдність”. Обидва – теж за двуязичіє.

Така, видите, в нас національна (!!!) культура.


Бургомістр на Парнасі

Пощастило нашому місту, щоб мене качка брикнула. Бургомістр пише вірші. Ще трохи – і зачне віршувати протоколи. З нагоди, жи пан бургомістр вирішив перебрати славний досвід туркменбаші й пожиттєво лишитися у свому кріселку, магістратські іміджмейкери вирішили висвітлити нам окремі інтимні сторони життя батька міста. Так з “Високого замку” я ся дізнаю, жи пан Василько мав такий цікавий період у своїй творчості, жи писав і російською мовою. Бо дуже вподобав літературу братнього народу. Цей чутливий факт, вочевидь, приверне маси рускоязичних голосувати саме за нього.

Очевидно, саме любов до російської культури схиляє пана Василька примружувати очі на волаючі факти русифікації Львова. Може, він у вільні хвилини вмикає “Наше радио” і дістає новий стимул для творчості. Може, й далі надихають його “шопот, льогкоє диханьє, трєлі салав’я”.

Далі читаю, жи “Василь Кочур, відомий перекладач і товариш батька по засланню, дав йому рекомендацію до Спілки письменників”. І ту ми знову маємо свідчення журналістської неосвіченості. Бо де би пан Василько міг назвати Григорія Кочура Василем? Хіба би з великої поваги.

Правда, Григорій Кочур давав рекомендацію для Василька не яко для поета, а як для перекладача. Але хто би ся з тим рахував.

Але я си так міркую, жи потяг пана Василька до кацапізму проявився також і в тому, що він не допустив референдуму про спеціальний статус міста Львова. Здавалося б, це ж неабияка вигода.
Місто здобуде більші кошти, зросте рівень життя. Але для пана Василька й окремих задубілих рухівців де гірше – там краще. У мутній водичці завше легше піймати карасика.

Рухівські депутати показали себе людьми, для яких головне – не добробут міста, а втримання за паном Васильком кріселка. Рух у Львові під мудрим керуванням честолюбного і нездарного кендзьоравого проводиря перетворився на політичний баласт. Компанія комедіантів, яка задля своїх кланових інтересів здатна тільки на дрібні інтриги і нищення міста, зарубала ідею референдуму тільки тому, що ідея ця визріла зовсім не в поетичній голівці пана бургомістра, а в чиїсь набагато практичнішій голові.

Є надія, що львів’яни врешті розберуться, хто є справжнім патріотом міста. Досить нам сліпо голосувати за тих липових патріотів тільки тому, що вони саме так себе задекларували. Окремі з цих патріотів працювали на КДБ і були планово вкраплені в Рух. Чию вони волю зараз виконують – можна здогадуватися. Мацаки таємних органів нікого так просто не відпускають.


Лист

А для ілюстрації того, які рухівські типи засідають в міськраді, подаю такий лист.


Шановний пане Юзю!

Я мешкаю по вул. Мазепи 4-111. Недавно місцева влада Шевченківського райвиконкому незаконно вирішила забрати спільну “візочну” (приміщення для візків), яка знаходиться біля моєї квартири. Її було обіцяно віддати п. Салу, який мешкає в кв. 112 і має намір перетворити її на помешкання. Окрім цього, хоче забрати половину спільного коридору “під господарчі потреби”.

Для цього працівниками ЖЕКу №409 було сфальсифіковано підпис мешканця Обштейна В. К. , який помер 06. 01. 2001 р., за рік до оформлення документів.

Після цього я написала скаргу голові міжвідомчої комісії Шевченківської райадміністрації п. Гембару про незаконну приватизацію сушки і звернула увагу на фальсифікацію підпису, на що отримала письмову відповідь: “Дане приміщення є візочною, а не сушкою”, а про підроблений підпис – ані слова. Тоді я звернулася до п. Гембара особисто, але він відказав: “Нічого не знаю, звертайтеся до суду”.

Найцікавіше те, що п. Гембар є депутатом міської ради від мого округу і мав би об’єктивно відстоювати мої права, а не покривати беззаконня.

Тому я хочу звернути увагу громадськості на те, що такі депутати ганьблять українську демократію і міські владу.

Дивно те, що навіть перед виборами вони не хочуть допомагати людям, і можна собі уявити, що буде, коли таких депутатів оберуть ще раз. Отже, я знаю, що п. Гембар знову балотується в моєму окрузі, прикриваючись ім’ям В. Ющенка, де головне гасло: “Не словом, а ділом”.

Я вважаю, що в депутати повинні йти чесні люди, а не начальники ЖЕКів, які, прикриваючись Рухом, “Нашою Україною”, створюють собі комфортні умови для безкарності й безконтрольних зловживань.

З повагою Галина Омелянівна Кузьо


Бідолашний Віктор Ющенко! Знав би він, яке сміття суне до влади під його прапорами! Начальникам ЖЕКів – не місце в міськраді, адже вони тоді стають абсолютно безконтрольними. Але ж якими вигідними є такі люди для пана Василька! Слухняні маріонетки, які під його “кришою” чинять свої темні справи. Львів’яни, будьте пильні!









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Усіх – за ґрати! 
  ·  Брудні забави соціал-демократів 
  ·  Каладзе хоче стати українцем 
Погляд
  ·  Світанок української культури: чекати чи наближувати? 
  ·  Громадськість Львова підтримує Тараса Стецьківа 
  ·  Степан Курпіль: Час уже не говорити, а щось конкретне для людей зробити 
  ·  Ігор Пилипчук: “Міністерство культури мусить бути у Львові...” 
Поступ у Львові
  ·  Дивись – і вибирай 
  ·  Андрій САДОВИЙ: Я пишаюся своїм підприємством... 
Поступ з краю
  ·  Крим знову хоче до Росії 
  ·  КРАЄВИД 
  ·  Укрспецекспорт” втратив гендиректора 
Поступ у світі
  ·  Таліби знову в бою 
  ·  То чи була зрада? 
  ·  Участь Києва у близькосхідному процесі 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Референдум у Поступі
  ·  Звернення групи депутатів Львівської міської ради 
  ·  Референдум про спеціальний статус Львова: хронологія подій 
Львівські обсервації
  ·  Кандидати на екрані 
Медичний Поступ
  ·  Лисих більше не буде 
  ·  Рентген своє віджив... 
  ·  Кохання може закінчитися неврозом 
  ·  МЕДОГЛЯД 
Кримінал
  ·  Жорстоке вбивство заради наживи 
  ·  Люди у формі – ще не правоохоронці 
  ·  М’яса багато, та все не наше 
Арт-Поступ
  ·  Шевченко Шевченка Шевченку Шевченком 
  ·  Малюймо українське! 
  ·  Самоідентифікація сучасного українства 
Розмаїтий Поступ
  ·  war Craft III на власні очі 
  ·  Корпорація Intel: Конкуренти не шкодять, вони просто додають нам сили! 
  ·  ТЕАТРИ, ІМПРЕЗИ, ВИСТАВКИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  НІЧНІ КЛУБИ ТА БАРИ, КНАЙПИ 
  ·  Загадки міста Лева 
  ·  АСТРОЛОГІЧНИЙ ПРОГНОЗ 
Спорт-Поступ
  ·  Карпати” загасили “Західну зірку” 
  ·  Хусейн теж хоче Олімпіаду 
  ·  У греків знову проблеми 
  ·  СПОРТ-БЛІЦ 
Кінопоступ
  ·  О молодість, о юність парубоцька 
  ·  Кіноальтернатива анафемі 
  ·  Том Тиквер: “Все, що у мені є німецького, вмістилося у цьому фільмі” 
  ·  Зніматиметься кіно про барабанщика 
  ·  Рай Тома Тиквера 
  ·  Франсуа Трюффо і солодка шкіра жінок 
Пост-Factum
  ·  Елізабет Тейлор виповнилося сімдесят 
  ·  КАЛЕНДАР