 7 листопада Україна у котрий раз відзначила річницю Жовтневої революції. Як завжди, не дивлячись на заборону суду, і комуністи, і їх ідейні противники все ж таки вийшли на вулиці Києва. Не дивлячись на те, що червоних прапорів біля пам'ятника Леніну на Бессарабській площі вистачало з лишком, комуністи з кожним роком стають все менш чисельними. Але це не означає, що "ліва ідеологія" відходить в Україні у небуття. На зміну старим партійцям приходять "нові ліві", і їх потенціал не такий вже малий, як може видатися на перший погляд.
Крах "розуму, честі і совісті"?
Вибори у місцеві ради продемонстрували – у комуністів практично не залишилося електорату. У загальному рейтингу у комуністів невисока позиція. За даними організації GfK Ukraine, що проводила екзит-пол 31 жовтня, за них віддали своїх голоси всього близько 5,85% виборців. Для порівняння: під час виборів у Верховну раду в 2006 році, КПУ набрала 5,69% голосів, а рік потому – під час позачергових виборів – на 0,3% менше. Не дивлячись на те, що результати екзит-полу показують позитивну динаміку, слід пам'ятати про те, що це соціологічне дослідження далеко не завжди відображає реальний стан справ. По-перше, кількість опитаних людей значно менша за тих, що проголосували. По-друге, не всі опитані, як правило, щирі в своїх відповідях.
Так, в одвічній вотчині "червоних" – Криму, владу взяли "регіонали". Ще вибори 2006 року продемонстрували втому кримського виборця від КПУ. У цьому ж році, як не страшив Леонід Грач кримчан "Сталінградом", голосів за комуністів віддали ще менше. Як це не дивно, в самій Компартії особливої трагедії в тому, що трапилося не бачать. Швидше, навпаки. "Минулі вибори показали: ті заходи по наведенню ладу в соціально-економічній сфері, які запропонувала Компартія України, знайшли розуміння і підтримку виборців", - йдеться у заяві лідера КПУ Петра Симоненко за підсумками виборів. Проте у першого комуніста Криму не такі райдужні погляди на обстановку. "Вони (регіонали – ред.) заграбастали практично всі мандати! У Криму все ще думають, що Янукович проросійський хлопець, хоча це далеко не так. Російські організації розрізнені і, по суті, лягли під Януковича і Джарти", - сказав Грач в інтерв'ю РБК. Сам перший комуніст Криму визнає - його партія зараз переживає зовсім не легкі часи.
Причин цьому декілька. Лідер партії Симоненко, пішовши на союз з "регіоналами", зробив ще один крок, який підтверджує, що КПУ вельми далека від марксистко-ленінських ідей. І до цього пристрасть лідера партії до союзів з представниками крупного капіталу, непримиренними ворогами яких повинні по ідеї бути комуністи, викликала нарікання. Проте офіційний альянс з ПР, у рядах якої немало "пригноблюють робочого класу", остаточно підірвав віру в партію. Судячи з усього, в самій КПУ не всі це дотепер усвідомлюють. Так, на сайті партії можна зустріти рекламу про скачування книг Симоненка на iPhone (офіційно, до речі, вони не продаються в Україні), який просто не по кишені багатьом його виборцям. Тим більш вражаючий той факт, що на вчорашньому мітингу в Києві прихильники КПУ роздавали листівки, в яких наголошувалося: результатом 20 років "капіталізму" в Україні стало "зубожіння народу".
Ситуацію в партії потрібно змінювати. Заради цього доведеться пожертвувати, у тому числі і лідерами партії, упевнений Грач. "Партія повинна проаналізувати, хто нав'язував дружбу з Партією регіонів, з крупним капіталом, і до чого це привело. Але це потрібно робити в комплексі. А якщо все зведеться тільки до зміни кадрів, тоді партія повинна зрозуміти, що її вже підвели до межі. І на найближчих парламентських виборах комуністи з тріском програють", - говорить перший комуніст Криму. Поки ж партія знаходиться за один крок до краху.
Піти, щоб повернутися
Зменшення підтримки Комуністичної партії України не означає, що ідеї німецького філософа Карла Маркса остаточно покинули серця українців. На зміну старим комуністам йдуть нові бійці, які боротимуться за нові перемоги "лівої" справи. При цьому "нові ліві", не дивлячись на свою апартійність і пасивність на минулих виборах, достатньо добре організовані і активно відстоюють інтереси робочих. "Організація марксистів" (ОМ) – яскравий приклад об'єднання "лівих" нового покоління. У її рядах як і ті, що свого часу розчарувалися в "офіційних комуністах", так і "свіжа кров". На рахунку ОМ проведення антифашистських акцій, боротьба за права робочих, студентів. Так, активісти ОМ зіграли свою роль в боротьбі робочих Полтавського гірничо-збагачувального комбінату за свої права. Влітку 2010 року працівниками ГЗКа за ініціативою профспілки "Народна солідарність" була розпочата "індустріальна акція" протесту проти спроб адміністрації підприємства позбавити робочих права на пільгове пенсійне забезпечення. Тоді "омовці" не тільки допомагали в організації страйку, але і намагалися донести інформацію про нього в українські ЗМІ. Показовим прикладом організації "нових лівих" служить той факт, що акції на підтримку робочих Полтавського ГЗКа проводилися не тільки в Києві, але й в Лондоні, де розташовується офіс компанії Ferrexpo, що володіє контрольним пакетом акцій підприємства. Полтавський ГЗК – не єдине, чим можуть гордитися "нові ліві". На їх рахунку допомога робочим Херсонського машинобудівного заводу, акції протесту на захист прав українських студентів і багато чого іншого..
Чому ж у наш час серед українського виборця можуть бути популярні ліві ідеї? Головна причина – розчарування в нинішніх гравцях української політичної арени. Адже влада і опозиція, якщо і відрізняються один від одного, то тільки в поглядах на гуманітарні питання. "Позиція з мовного і національного питань – це те, що кардинально розрізняє сьогоднішню владу і попередню. Якщо протестувати з соціальних приводів, з приводу поліцейського беззаконня, з приводу клерикалізації і т.д., то доведеться визнати, що режими по суті схожі, і Янукович просто намагається робити те, що не вдалося Тимошенко. Доведеться визнати, що жодна легітимна політична сила не пропонує альтернативи, що держава і її політична система прогнили від низу до верху і приречені на руйнування", - пише потерпілий свого часу від української влади громадянський активіст Олександр Володарський. В результаті український виборець вимушений звернути свій погляд на інші політичні сили. Результати місцевих виборів 2010 року красномовні – не дивлячись на могутній адмінресурс партія влади перемогла далеко не скрізь. З іншого боку і офіційна опозиція в особі Юлії Тимошенко теж не була беззастережною альтернативою влади. Люди голосували за представників політсил, які до виборів 2010 роки фактично не були присутні в українському медіа-просторі. Так, у Вінниці перемогла досі маловідома партія "Совість України".
У "нових лівих" – прекрасний потенціал в сучасній Україні. Реформи, що проводяться "регіоналами" з кожним днем викликають все більше незадоволення в населення. Показовим є той факт, що в Луганську – давньому форпості ПР, показники підтримки "регіоналів", які стабільно перевищували навіть донецькі, крісло мера представник правлячої партії поки не отримав. Суд заборонив оголошувати результати виборів в місті, хоча міська виборча комісія і поспішила оголосити переможцем діючого мера, а за сумісництвом – члена Партії регіонів Сергія Кравченка. За наявною інформацією, він виграв у свого конкурента – комуніста Спіридона Кілінкарова з перевагою всього лише в 21 голос. Сам Кілінкаров упевнений – у всьому винні підтасовування.
Якщо вже в одвічній вотчині "регіоналів" у них такі проблеми вже зараз, то що буде по всій Україні після декількох років після початку проведення соціальної політики ПР?.. Численні акції протесту давно стали звичним елементом пейзажу українських міст. Проте "регіоналів" це не бентежить, і вони продовжують "гнути свою лінію". У українських "нових лівих" є одна істотна перевага перед "новими правими": їх не стільки цікавлять питання мови і національності, скільки цілком приземлені, але від цього не менш, а навіть більш актуальніші питання соціальної захищеності громадян. У цьому вони солідарні з представниками "лівого" руху інших країн. Якщо російські, польські і українські націоналісти – злі вороги, то український, польський і російський марксист або лівий анархіст – соратники по боротьбі. Така "інтернаціональність" руху привертає в нього молодь. Зараз українські послідовники Маркса не тільки відстоюють права робочих, але і готуються до нової революції. "Актуальність революції. Чи можлива соціальна революція в Україні?", - так звучало одне з питань на конференції, проведеній "новими лівими" 7 листопада в Києво-Могилянській академії. Питання не риторичне, враховуючи "поліпшення життя вже сьогодні", що проводиться українською владою. Розумної альтернативи "лівій ідеї" в Україні поки немає. Принаймні, активних лібералів і лібертаріанців, які не пов'язані з українською владою і дійсно борються за свої ідеї, спостерігати поки не доводиться. |
