Отто фон Габсбурґ: Україна також належить до Середньої Европи
Поширеною є думка, що Малоросія і Галичина розвивалися за двома різними імперськими моделями цивілізаційного розвитку - Росийською та Австро-Угорською. Різні шляхи, і напозір різні системи цінностей. І що б не казали лукаві прихильники однотипности новопосталої постсовєтської України, все одно, навіть неозброєне „галицьким сепаратизмом" око, помітить прірву між Донецьком і Львовом, між Підкарпаттям і Слобожанщиною. Різниця проявляється і в політичних преференціях і в конфесійних орієнтирах. Частині українців до вподоби модель розвитку за Владіміром Путіним та Главою Московської Патріархії, инша ж не бачить альтернативи Европейському Парламентові та Найсвятішому Отцеві Іванові Павлові ІІ.
Місце України в Европі визначатиметься не геоґрафією розташування чи декларативними „векторами" і „ВВП", а тим духом волі і правди, який українці в собі ще виплекають.
Чому саме протягом останніх років у Східній та Центральній Европі, та навіть і у Відні (хоча з инших причин) знову відкривають феномен Европи-Центру чи Центральної або Середньої Европи, який потрапив на передній план багатьох дискусій?
Я вважаю, що відповіді слід шукати у сфері практичної політики та в необхідності виживання. Мешканці Центральної Европи стали жертвами політичної стеноґрафії. Їх як "східних европейців" зарахували до російського чи совєтського простору. Через приналежність до Центральної Европи, через намагання відновити та утвердити Центральну Европу як культурне, політичне і географічне поняття вони намагаються врятувати себе від цієї Східної Европи та відновити свою ідентичність.
Відню поняття Центральної Европи потрібне із подібних причин - на основі проблеми ідентичности та неоднозначного ставлення до історії та сучасности. Колись Відень був центром, melting pot-ом. Віденський вальс, сморід відмираючої цивілізації, як це в Парижі називали із рекламних мотивів, - тепер це не занадто цікаве. Набагато цікавіше те, що у Відні злилися воєдино і співіснували всі культури цього простору.
