З дитинства я запам'ятав сусідку, котра, забігши на кілька слів, могла потім і цілу годину стояти на порозі, прощаючись. Але після кожного прощання вона собі згадувала ще щось, чим конче хотілося поділитися з моїми батьками. Таке саме враження викликає довге прощання Татуська. Знає, що за рік мусить піти, але думка працює лише в одному напрямку -- як так піти, щоб і залишитися?
Цілий минулий рік пішов на інтриги, метою яких було одне -- збереження при владі нинішнього президента. Відстеження чергових хитрощів Татуська стало вже спортивним інтересом, а в зміст його епохальних проектів уже ліньки заглиблюватися. Таке враження, що погляди його змінюються, як у флюгера. Водночас, він свято переконаний в тому, що і весь український народ так само різко змінює свої погляди. Ще вчора цей народ, за його словами, готовий був піти у вогонь і воду за "сильну виконавчу владу" в руках президента, а сьогодні вже має "стійкі парламентські традиції". Цікаво тільки, яких то часів сягають оті традиції народу, який ніколи досі парламенту не мав. Може, Татусько має на увазі народні віча або козацьку раду? То там же всяке було, часом і писки били. |
