Трофимович Костянтин. Верхньолужицька мова: історія та сучасність. -- Львів: Українські технології, 2003. -- 220 с.
Хоча Львів уже от майже півстоліття є одним із найбільших центрів сорабістики (вивчення мови, історії та культури лужицьких сербів), проте для пересічного читача ті лужичани є наче якась китайська грамота. Спробую спочатку трохи заплутати, щоб згодом зовсім розплутати і прояснити ситуацію. Про сербів із колишньої Югославії практично всі знають бодай із мас-медій. Та й існує така держава -- Сербія і Чорногорія. А коли Чорногорія нарешті від'єднається, то залишиться Сербія вже без якихось додаткових пояснень -- чому там, мовляв, живуть теж якісь чорногорці. Та й у Львові є вулиця Сербська, що своєю історичною назвою полегшує сприйняття. Але є ще й лужицькі серби, які живуть у Німеччині і є там острівцем давнього слов'янства серед німецького моря. Із югославськими сербами вони мають лише спільну самоназву. Німці ж їх називають переважно зорбами (зорбен), а науку про них -- зорабістік, яка в латинському прочитанні звучить як сорабістика. Їхня країна називається Лужиця, тому ми їх називаємо лужичанами або лужицькими сербами. Зрозуміло? |
