Проза Бруно Шульца вимагає зосередженої внутрішньої тиші. З його маленьким томиком хочеться заховатись у затишному куточку і увійти у світ, де цинамон забиває дух, де інтимне передчуття долі зливається з твоїм затамованим подихом, і ти неспішно і довірливо, розкошуючи у запаху слова, подорожуючи e сплетінні речень, не маєш змоги та й не бажаєш вирватись з їх полону. Торкнешся легенько стареньких дверцят і вони відкриють тобі невідомий світ...
Безліч дверей перед парадним входом Першого українського театру для дітей та юнацтва з величезним дзвоником, який так провокує тебе, наче закликає: "Зроди мій дзвін!" І ти мимоволі торкаєшся шнурка і -- дзвін дзвенить лише для тебе, хоча усе подвір'я усміхнено зосереджує свою увагу на цьому загубленому у попелятості дверей дзвоні. Цей дзвін, як знак, -- перепустка у світ Бруно Шульца в "дзиґівській" інтерпретації, точніше у кауфмансько-вальківській інтерпретації. А далі була...трава. Ти ступаєш на неї стривожено, хочеться зняти взуття і відчути її дотик, лише іронічний погляд папуги, господині дзиґівської кав'ярні "Під клепсидрою", зупиняє тебе від цього емоційно-необдуманого вчинку. Ще крок -- і ти опиняєшся в театральній реалії серед передпрем'єрно збудженої публіки.
Своє народження нове львівське творче об"єднання "Фото-Сходи" задекларувало виставкою у Центрі української книги. Філософські паралелі хвилинного і безконечного, пошуки себе між вічністю і миттю. Найтонші нюанси краси і добра представлені на виставці фотографів-аматорів під назвою "Ця вічна мить.."
Літератора і художника, викладача і студента, історика і фізика, сторожа і підприємця, філософа і комп'ютерника об'єднала творча концепція, яку найбільш ємко висловила одна з членкинь об'єднання Валентина Токарська "Світлина -- мелодія душі". Для них фотографія -- уже не просто хобі. Це спосіб взаємостосунків зі світом. Більшість представлених на виставці робіт демонструє делікатний естетський погляд авторів на світ, пропущений через індивідуальні емоційні фільтри. Фотографічний образ дозволяє висловити рефлексії власних інтерпретацій, стати особистим меседжем для кожного глядача.
Декілька днів тому лунало гучне "Многая літа..." для Ігоря Лацанича -- художнього керівника Львівського академічного державного театру опери і балету імені Соломії Крушельницької, народного артиста України, одного з найкращих українських дириґентів. Хтось підраховував, через скільки років святкуватимуть його 70-ліття.
