 Будинки на вулиці Коперніка споруджували знамениті архітектори, і вулиця зберегла, попри війни та перебудови, пам'ятки будівництва ХVII - XX сторіч.
Архітектори
Перед Першою світовою війною інтенсивно розбудовували початок вулиці. Зносили старі будівлі, а їх місце займали витвори відомих львівських архітекторів. Хоч це вже не була сецесія, однак її вплив все ще відчувався.
Перед самою війною, у 1912-1914 роках, встигли змурувати велику будівлю Кредитного земського товариства. Споруджували її за проектом Альфреда Захарієвича та Юзефа Сосновського, а дві монументальні скульптури крилатого Меркурія створив Зиґмунд Купчинський. Зараз у цій сірій, дещо похмурій будівлі міститься Львівська філія НБУ.
У будинку навпроти (Коперніка, 3) зараз розташований фінансово-економічний інститут. Кам'яницю збудували за проектом Альфреда Захарієвича 1909 року для страхової компанії Assicurazioni Generali. У путівниках її називають італійською, однак вона була приписана до міста Трієст, що належав тоді до Австро-Угорщини. До ІІ Світової війни у цій споруді, оздобленій горельєфами Тадеуша Блотніцького, містилися ресторація Юзефа Баєра та кілька модних крамниць.
Сусідню кам'яницю за 5-м номером збудували 1911-го за проектом Романа Фелінського. Тут була велика крамниця музичних інструментів та грамофонів "Мелодія". Зараз магазин "Трембіта" продовжує цю традицію.
Під № 9 від 1925 року працює кінотеатр "Копернік". Цю кам'яницю збудував 1912-го архітектор Казимир Теодорович, а переобладнали її під кінотеатр за проектом Євгена Червінського. До початку 1960-х у будинку містився також готель "Копернік".
Наступна кам'яниця, де зараз перебуває крайова організація Народного руху України, була раніше централею аж трьох нафтопромислових компаній - "Галіції", Нафто-олій" та Oil Spring. А під 10-м номером гендлювали нафтою (так у Галичині називали гас) у крамниці Озіяша Келлера.
Будинки №№ 12 та 14 спорудили 1908 року за спільним проектом Едмунда Жиховича та Михайла Лужицького. Якби Світова війна вибухнула не 1914-го, а на кілька років пізніше, то такими кам'яницями забудували б, напевно, всю нижню частину Коперніка, за винятком, може, Палацу Потоцьких. І стандартна еклектика та залишки бідермаєра канули б у небуття.
А так встигли спорудити лише кам'яницю за номером 30 (1907 року за проектом Яна Шульца). Від Першої світової війни протягом 80-ти років нижня частина вулиці Коперніка практично не змінилася. Лише 1996-го завершили будівництво Палацу мистецтв. До речі, на цьому місці до війни містилася майстерня малярських робіт Вайса. А нині в закамарках вулиці Коперніка є кілька майстерень львівських мистців.
Раніше за № 10 на Коперніка була майстерня архітектора Генріка Заремби, а за № 16 - його будівельне підприємство. Від Заремби у Львові залишився інтер'єр аптеки на площі Міцкевича, школа на вулиці Ветеранів, колишній Дім еміґрантів на розі Коновальця і Русових та кілька будинків на вулиці Мушака. Його найбільшу споруду - Палац спорту на початку Зеленої зруйнували, а промислові і виставкові споруди перебудували до невпізнання.
Трагічною була й доля архітектора. Його дружина роками перебувала у божевільні, а 30 грудня 1931 року на віллі Заремби у Брюховичах вбили його 17-річну доньку Ельжбету. У вбивстві підозрювали гувернантку й економку-хорватку Ріту Ґорґонову, яка була ще й коханкою Генріка Заремби і народила від нього доньку. Ельжбета була проти коханки свого батька, тож Ріту Ґорґонову підозрювали у її вбивстві. Судовий процес у "Справі Ґорґонової" протягом двох років був на перших шпальтах польських газет. 1932 року суд у Львові засудив її до смертної кари. Але адвокати подали апеляцію, і окружний суд у Кракові пом'якшив вирок до 8 років тюрми. Хоча вину Ґорґонової так і не було доведено.
Адвокати
На суді Ґорґонову захищав адвокат Маврицій Аскер, чиє бюро містилося на вулиці Фредра. На Коперніка до війни було понад 20 адвокатських контор. Це вдвічі менше, ніж на паралельній Сикстуській.
У "Календарі "Просвіти" за 1907 рік серед адвокатів-русинів вказано Миколу Шухевича (вул. Коперніка, 16). Він був сином Осипа Шухевич, пароха села Тишківців Городенківського повіту. "Микола (1860-1943) - згодом адвокат у Львові... оборонець українських діячів у політичних процесах, приятель Василя Стефаника - вважався найкращим цивілістом між тодішніми українськими правниками. Однією з найважливіших його заслуг було те, що площа "Сокола Батька" у Львові перейшла в українські руки", - писав один із дослідників роду Шухів-Шухевичів Ярослав Гнатів.
Серед братів Миколи були Володимир Шухевич, відомий дослідник Гуцульщини, дід Романа Шухевич (генерала Тараса Чупринки), та Євген, греко-католицький священик. Син Євгена, Степан, теж став адвокатом. Степан Шухевич (1877-1945) брав активну участь в організації Січового Стрілецтва, був старшиною УСС та членом Начальної команди УГА. У 1920-1930-х роках займався адвокатською практикою, був захисником під час політичних процесів над учасниками українського національно-визвольного руху в Галичині та на Волині. У ті роки Микола та Степан Шухевичі мали адвокатську контору на вулиці Чарнецького (тепер Винниченка). Степан Шухевич був також засновником та багаторічним головою Надзірної ради видавництва "Червона калина", яке видавало матеріали про Національно-визвольні змагання 1917-1921 років.
Будинок № 16 на Коперніка прикрашають барельєфи арф та муз. Цю кам'яницю перебудував 1888 року Іван Левинський для майстра фортепіано Яна Слівинського. Торгувала фортепіано в цьому будинку фірма "Каїм та син". Був тут також ресторан Абрама Фляйшера.
Січ
У кам'яниці перебувала також Львівська повітова управа Січового товариства. "Правдоподібно в падолисті 1911, або з весною 1912 року попала я до Повітової Січ при вул. Коперніка, 16 на виклад нинішнього маршала Польщі - Пілсудського. Він говорив про конечну потребу військової підготовки... Бесідник виглядав скромно. Одягнений у сірий мундурок, запнятий високо під шию, мняв у руках мацеюфку і говорив рівним притишеним голосом. Але чути було в його словах певну силу. Виклад був перейнятий одною думкою - потребою приготування до збройного виступу проти Москви. Мала саля Січи була повна, а слова референта робили вражіння на слухачах," - писала у своїх споминах Олена Степанівна.
Заклик Пілсудського змобілізував галицьких студентів, які почали створювати товариства "Січові Стрільці", де поважно вивчали військову вправу і, замість вправ із декоративним топірцями-бартками, вчилися стріляти зі справжніх карабінів.
Осередком майбутніх усусусів став будинок на Коперніка, 5. |
