Про них можна написати коротко, сухо і просто, у стилі інформагентств і телесюжетів випуску новин. Старий Львів. Вулиця Галицька. Сонце. Літо. Обід. Туристи. На тротуарі п’ятеро вуличних музикантів. Акордеон пан Владислав, контрабас Юра Чуб, барабани Андрій Степанов, саксофон Бодя, гітара (банджо) Сергій Маковецький, під спільною назвою “Ностальжі” заробляють собі на життя, виконуючи музику в стилі ретро. Це правда. Але не вся. Це дико звучить, але в місті, де досі немає джаз-клубу, вони щасливі люди і грають так круто, тому що не можуть не грати інакше: “Ми дуже ранимі. Це настрій. Слухати нас часто приходить викладач консерваторії, чекає, що ми візьмемо не той акорд, а потім іде. Ми не фальшивимо. Ми не можемо”.
Про них можна написати в стилі здорового ідіотизму й оптимізму, який полюбляють рекламні агенції, FM-станції і жіночі журнали. В умовах духовного занепаду й економічної депресії, щоб прогодувати себе і свої сім’ї професійні музиканти змушені грати на вулиці, покладаючись на щедрість випадкових слухачів і туристів. Це правда. |
