|
Головними ознаками процесу прийняття політичних рішень на найвищому державному рівні в Україні давно вже стали ірраціональність та непередбачуваність. Хоча точніше буде сказати, що таким цей процес виглядає з точки зору національного інтересу. Що ж стосується інтересу вузькогрупового (чи, як його дуже часто називають, кланового), то тут нелогічні, а часто й абсурдні рішення набувають цілком раціонального та прагматичного змісту. Наприклад, тривалість перебування членів уряду на своїх посадах вимірюється не їхніми професійними здібностями та досягненнями у підконтрольній сфері, а вмінням виконувати завдання, поставлені як самим президентом, так і лідерами близьких до нього бізнес-груп. Тобто, фактично, уся конструкція вітчизняного уряду вибудована на добрій (чи то недобрій) волі президента Кучми та його фаворитів. При цьому наявність у міністра власної (у нашому випадку, відмінної від президентської) точки зору на ті чи інші питання зазвичай призводить до відставки "ренегата". Саме це і сталося з колишнім уже віце-прем'єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу Віталієм Гайдуком, який "посмів" у ствердній формі заявити широкому загалу про безперспективність та неприйнятність для України реалізації таких проектів, як створення російсько-українського газотранспортного консорціуму та реверсного використання нафтопроводу "Одеса--Броди". |
