Так вже сталося, що на перший погляд суть речей -- часом вельми ужиткових -- виглядає нецікавою, а часом -- й непотрібною. Доти, як я взявся досліджувати тему ІР-телефонії, у моїй голові склалася чітка думка про те, що ця штукенція -- зручний інструмент для тих щасливців, що мають вуя-стрия-цьоцю-діда-бабцю у сонячно-розвинутих країнах, таких як Австралія, Канада, Штати чи яка-небудь Нова Зеландія.
Колись, у мої холостяцькі роки, досить популярною була така афера: студент, скажімо, камерунець, винаймав помешкання із телефоном, платив наперед за два-три місяці, а через кілька тижнів тихенько звідтіля тікав, залишаючи господареві борги за телефон на кілька тисяч вічнозелених. У інакший спосіб нормально подзвонити додому він не міг, бо хвилина такої розмови коштувала просто шалені гроші. Коли з'явилася й почала розквітати ця потужна послуга, потреба в таких аферах зійшла нанівець, камерунці собі балакали з домашніми, а орендодавці не мусили від'єднувати "вісімку", здаючи комусь помешкання. |
