Зі склепу, в якому у п’ятницю ввечері був похований Ісус з Назарету, сьогодні над ранком вийшла осяяна світлом людина. Перелякана сторожа, що охороняла поховане там тіло, кинулася урозтіч по сонних вулицях Єрусалима. Відсутність тіла в гробниці першими засвідчили Симон Йонів та Іван Зеведеїв. Вони прибули на місце події, викликані жінками, які, прийшовши омити і набальзамувати тіло, побачили відчинену гробницю з відсуненим вхідним каменем.
Напередодні керівництво синедріону – традиційно акцептованого римською владою релігійного органу місцевого самоврядування Юдеї – опечатало могилу, з дозволу прокуратора Понтія Пилата виставивши сторожу, побоюючись інсценізації здійснення давніх пророцтв – воскресіння розіп’ятого на хресті галілейського Проповідника (т. зв. месійна “ознака Йони”: “Як Йона перебув у чреві китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі.”)
Хоча про це не вказано безпосередньо у Євангеліях, вважається, що спершу воскреслий Ісус зустрівся зі своєю матір’ю. Про це інтуїтивно писав св. Ігнатій із Лойоли у “Духовних дослідах”. Згодом Іван Павло ІІ висловив припущення у свої марійних катехизах, що “існують вагомі приводи, щоби припустити, що Мати була першою особою, перед котрою з’явився воскреслий Ісус”. Святіший Отець покликається на свідчення Седулія, автора з V ст., який вважає, що “Христос з’явився у блиску воскреслого життя насамперед своїй Матері. Та, котра через Благовіщення стала Його дорогою до світу, була покликана, щоби поширювати чудову новину про Воскресіння”.
З кола жінок, які зустріли Воскреслого, Євангелісти вирізняють Марію Магдалину. Воскреслий Господь довіряє їй добру новину. Це згідно з новозавітною логікою, що останні стануть першими (Лк. 13,30).
Значення місії Христа таке ж невичерпне, як і сам Господь. Тут можна лише увиразнити якусь одну грань, тоді як інші залишаться непроявленими.
Ізраїльське суспільство новозавітної епохи, якщо виходити з Євангелій, настільки просякло гріхом, що настійно вимагало порятунку й оздоровлення. Христос приходить як бунт проти зашкарублих норм життя, що стали гальмом у подальшій духовній еволюції тодішнього суспільства. Христос був першим каменем, з якого почалася закладка нової норми, Нового Завіту. Місія Христа виразно нормотворча: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного!” (Ів. 13, 34).
Небесний Учитель так нічого і не навчив невдячне людство. І сьогодні Його б звели зі світу: одні – як мігранта, інші – як космополіта, ще інші – як вільнодумця. Майже через дві тисячі років після смерті та Воскресіння Він чужий для більшості людей, які населяють Землю, далекий і незрозумілий. Але тій меншині, яка намагається чогось навчитися від Христа, повірити Йому і піти за Ним слідом, він дарує талант любові до ближнього, упевненість у тому, що можна (і треба!) жити за сумлінням, а ще – миролюбну братню посмішку, зарезервовану для слабких, принижених і вбогих.
