Побачивши цю виставу, я подумала, що вона залишиться для мене найяскравішим враженням цьогорічного "Золотого лева". І не помилилась. Писати про неї мені довелося вже по закінченні фестивалю і тепер я знаю, що мої передчуття виправдалися.
На цю виставу йшла, як і на всі інші постановки невідомих театрів на цьому фестивалі, без особливих сподівань, так, аби знати, що це таке. По суті, навіть про театр нічого конкретного відомо не було. Зал Першого українського театру для дітей та юнацтва переповненим не був. На сцену вийшов хлопець у бейсболці та яскраво-зеленій куртці і через перекладача англійською мовою попросив вимкнути на час вистави мобільні телефони (потім виявилось, що він є виконавчим директором продюсерської аґенції HAPPY END production з Праги, яка і опікується театром "Контінуо"). Почалася вистава. Перед завісою з ретро-одягу з'явились дві невеличкі постаті. До цього цвинтаря старих маринарок, спідниць, штанів вони додали свої. Завіса розчахнулася. Простір сцени відкритий, як оголений нерв, і перед нами -- життя двох людей, як життя твоє і того, хто сидить поруч, і того, хто сидить через крісло. Що нас чекає в ньому?
Приїзд на Міжнародний театральний фестиваль Автанділа Варсімашвілі був очікуваний театралами. По-перше, всі знають, що Грузія завжди славилась своєю акторською школою, та й режисер Автанділ Варсімашвілі запам'ятався нам чудовим "Гамлетом". Цього разу режисер привіз виставу "Комедіанти" Дж. Озборна. Показ "Жовтого ангела" на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва не претендував на мистецьку цінність, бо був створений для акторки Ірини Мегвінетухуцесі як вечір у кав'ярні. Ми не могли не скористатися з нагоди і не поговорити з режисером, який є втіленням грузинської режисури середнього покоління.
Хоча Нобелівська премія не присуджується в царині мистецтва, проте професійний скульптор Гюнтер Грасс став лауреатом цієї найбільш почесної міжнародної нагороди. Автор відомих романів і повістей "Бляшаний барабан", "Собачі роки", "Під місцевим наркозом", "Кішки-мишки" отримав премію саме за свою літературну творчість, але водночас він дуже відомий і в Німеччині, і за її межами як популярний скульптор та графік. Належить зауважити, що Гюнтер Грасс не художник-аматор, він здобув професійну мистецьку освіту і відтоді ніколи не полишав своєї основної професії. Для Грасса література, рисування і ліпка є невіддільними складовими його творчого цілого. "Хоча різниця, безперечно, є, -- наголошує сам Гюнтер Грасс, -- література значно більш провокаційна і часто спричиняє полеміку. Багато моїх романів були сприйняті неоднозначно. Скульптура не викликає такого резонансу, Отож нею можна займатися цілком спокійно. І за це я їй вдячний."
Колекція барона Тіссен-Барнеміса є однією з найкращих приватних колекцій світу. Її почав збирати ще його батько на початках 1920-х. Першим коханням барона став французький живопис зламу ХІХ і ХХ століть. Ті твори, які він свого часу придбав, можуть конкурувати нарівні з будь-яким музейним зібранням світу, крім хіба тільки паризького д'Орсе і зібрання імпресіоністів у Росії. Свою колекцію барон передав Іспанії, де неподалік знаменитого музею Прадо у палаці Вільярмоса розташований музей Тіссен-Борнеміса.
