|
|
 |
Ї-Поступ »
|
 |
|
 |
Культурні та духовні виміри інтеґрації Польщі до ЕС |
Семінар за участю Адама Бонєцкі (Польща), головного редактора тижневика "Tygodnik powszechny" |
|
|
Тривають Великі зимові свята, приходу яких ми з трепетом сподівались, і нехай з деяким запізненням, проте щиросердно, хочемо від імені всієї редакції привітати Вас із Різдвом Христовим та Новим роком.
Різдвяний настрій спрямовував нас і у виборі текстів, – цього разу Вашій увазі пропонуємо виступи двох редакторів – Адама Бонєцького та Тараса Возняка (часопис „Ї”), і нам видається, що Ви відчуєте спільний різдвяний порив релігійного і світського часописів у цих двох напозір різних промовах.
“Tygodnik powszechny”, редактором якого і є Адам Бонєцкі, є католицьким суспільно-культурним часописом, проте не суто церковним виданням. Часопис був заснований краківський архієпископом, кардиналом Сапєгою у часи війни, і кардинал наголошував на тому, що необхідно створити середовище, яке згуртує католицьку інтелігенцію, аби опиратися привнесеному “визволителями”. Він довірив цей часопис світським людям. |
Детальніше>> |
|
|
 |
Завершення року. Дзиґарі |
|
Тарас ВОЗНЯК |
|
Дорогі друзі,
Знову підходимо до певної межі – завершення року. Хочу поділитися своїми банальними міркуваннями. Я довго придивлявся до цієї межі, пробуючи визначити головний тон цього веселого, безтурботного свята. І попри всю його карнавальність розчув один притишений, витіснений на задній план, однак насправді головний тон. Вибухи петард, ракет та шампанського насправді ховають один з головних містків між людиною та світом, світом, що минає. Місток, що зветься страхом. Зі страхом підходимо до завершення. І новорічна метушня та веселощі непомильно виказують трему, яка нас огортає перед кожним завершенням року. Як року Божого, так і року нашого життя. Як у мушлю, ми ховаємося у тріскотню петард, бахусові учти та ігрища. Натужно пробуємо зупинити плин як такий. Рятуємо себе у дітях. Залишаємо по собі книги, пам'ятники, добру чи не дуже пам'ять. Малодушно забиваємося в нору незнання, невідання та безпам'ятства. Симулюємо свою відсутність. Лисячим нюхом винюшуємо у плині закінчення нас самих. Часу, відведеного нам на нас самих. Завершення дня, місяця, року як загублений в тумані метроном м’яко ставить пуанти між людськими справами. Нагадує про межі, які означують наш слід у часі. Для дитини пуантою є неусвідомлюване очікування та переживання радісного різдвяного свята. |
Детальніше>> |
|
|
 |
|