BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Політика.    Аналітика.    Точка зору.    Фоторепортаж.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    Кримінал.    КуПол: Новини.    Сьогодні у світі.    postup.in.ua.   
  Цитата Поступу
 
16 жовтня 2019 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
Купол
Львів
  10:10 16-10-2019 -   Мін'юст через суд зобов'язав декомунізувати село на Львівщині  
  9:48 16-10-2019 -   Голова ЛОДА виділив у Львові земельні ділянки чотирьом відомим спортсменам  
  9:47 16-10-2019 -   На Львівщині правоохоронці затримали групу наркотоговців  
  9:18 16-10-2019 -   Прокуратуру Львівської області очолила 33-річна Ірина Діденко  
  9:13 16-10-2019 -   У Міжнародний день білої тростини журналісти перевірили вулиці Львова на доступність  
Україна
  11:11 16-10-2019 -   Маркарова полетіла до США на переговори з МВФ  
  9:6 16-10-2019 -   На переговорах в Мінську не змогли домовитись про розведення сил – ОБСЄ  
  9:6 16-10-2019 -   Доба на Донбасі: двоє загиблих від ворожих снайперів, один поранений  
  9:5 16-10-2019 -   Зеленський звільнив з військової служби міністра оборони часів Кучми  
  9:4 16-10-2019 -   Суддю, яка віддала Росії кримське майно Міноборони, засудили до 12 років  
Світ
  10:59 16-10-2019 -   США залишили без віз 18 російських дипломатів  
  10:48 16-10-2019 -   Туреччина звинуватила Європу у захисті терористів  
  10:43 16-10-2019 -   Конгрес США відклав голосування щодо імпічменту Трампа  
  15:50 14-10-2019 -   Сурков назвав “путінізм” діючою ідеологією та глобальним політичним лайфхаком  
  11:48 14-10-2019 -   Вибори у Польщі: партія влади перемогла, проходить і блок ультраправих  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Політика  »  ІНТЕРВ'Ю

___________________________________________________________________________

Левко Лук’яненко: Загострення між народом і владою нас чекає у найближчий рік
Інтерв’ю з відомим політиком, автором Акта про незалежність України
Олександр МИХЕЛЬСОН, Мілан ЛЄЛІЧ, «Главред»
 
Левко Лук’яненкоАвтор Акта про незалежність України та народний депутат чотирьох скликань особливих рекомендацій не потребує.

Ще 1961 року Лук’яненка за «антирадянську пропаганду» засудили до розстрілу – лише за три дні суд змінив покарання на 15 років тюрми та таборів. А вже 1977-го Лук’яненка засудили знову, і звільнили лише за 10 років.

Ще на зорі незалежності Левко Лук’яненко вже був одним зі старійшин визвольного руху, тож сьогодні він – свідок і творець нашої спільної історії. Промовистий факт, без якого не обходиться жодна стаття про Лук’яненка: незалежність України проголосили саме на його день народження (24 серпня).

У альтанці перед власним будинком під Києвом, який подружжя Лук’яненків продовжує добудовувати, 82-річний політик і дисидент розповів «Главреду» про те, що змусило його ризикнути життям і свободою в радянський час, в чому полягає головна загроза для Віктора Януковича, і чим за останнього краща Юлія Тимошенко.

Левку Григоровичу, нещодавно минуло 20 років прийняття Декларації про державний суверенітет України, а незабаром буде 19 років Акта про Незалежність. Ви долучились до обох цих документів – то чи відчуваєте Ви себе бронзовим пам’ятником?

Я – тільки співавтор Декларації про суверенітет. Я вважаю, що співавторами Декларації є триста п’ятдесят п’ять депутатів – усі, хто 16 липня 1990 року проголосував за неї.

Хтось писав, хтось не писав, а так вносив якісь пропозиції, багато дискутували й сперечалися, потім редагували текст – тож нас триста п’ятдесят п’ять. А хто не голосував – той навряд чи може бути співавтором, бо ж його воля була спрямована проти незалежності України.

Що стосується Акта проголошення незалежності України, то там я автор, скажімо так. Цей документ виник так. 23 серпня 1991 року демократи вперше зібралися на збори в стінах Верховної Ради. Московські реваншисти програли (йдеться про поразку ДКНС – Авт.). Українські комуністи були причетні до заколоту, тому почувалися винними й розгубленими.

В цих умовах члени Народної ради (некомуністична частина Верховної Ради УРСР 1991 року – Авт.) пропонували скористатися можливістю й провести через парламент добрі патріотичні законопроекти.

Я встав і сказав, що треба розв’язати найголовніше національне питання – проголосити Україну незалежною державою, бо зараз саме той історично сприятливий момент, який пропустити було б великим гріхом. Всі зрозуміли, що це була історично влучна пропозиція, й погодилися.

Тоді, здається, Дмитро Павличко каже: нехай краще Левко напише документ про це. Я сказав: добре, гаразд. Це було десь пів на одинадцяту ранку. Народна рада дала час до 12-ї години.

Я встав і сказав: на дванадцяту годину прийду сюди з проектом. Піднявся і до Сандуляка (Леонтій Сандуляк, 1991 року депутат Верховної Ради СРСР – Авт.) кажу: ходімо, удвох посидимо.

Ми пішли в ліве крило від вулиці Грушевського. Я запропонував писати якнайкоротший текст, щоб уникнути дискусій і ухвалити документ в той же день. Сандуляк погодився. Я дістав зошита і почав писати. Ми радилися з Сандуляком. У мене й зараз є той зошит.

О 12 годині ми прийшли до Народної ради, я виклав ідею найкоротшого документу і зачитав проект Акта проголошення незалежності України. Народна рада внесла поправки.

«Повернутися до духовних витоків важко»

Таке філософське питання: чому за нашу державність постійно доводиться боротися?

Гм. Ви за освітою хто?

Журналіст і економіст.

Немає історика серед вас. Якби хтось із вас був істориком, то все було би дуже легко пояснити.

Справа в тому, що українська нація була триста сорок років під московською окупацією. Реально царська Росія почала впливати десь від 1709 року. 1713, 1718 рр. Петро І наказав угро-фінно-татарських московитів вважати слов’янами і Московське царство називати Руссю.

Так ось, відтоді українці були позбавлені можливості вивчати свою історію. А Катерина ІІ створила спеціальну вчену комісію, яка зібрала з монастирів і церков літописи й старовинні книги, все це вивезли з України, й так «відредагували» історію, що з української культури та освіченості зробили московщині цивілізований підмурок.

Пане Левко, ми хоч і не історики, але цю історію знаємо, і більшість наших читачів, напевне, теж знають. Але річ не в діагнозі, а в тому, чи є рецепт!

Рецепт є. Проте без діагнозу його не напишеш.

Ми знаємо з Макіавеллі, що жоден народ не згинув від меча, але дуже багато згинуло від асиміляції. І те, що ми сьогодні маємо – це результат сімдесятилітньої диктатури Комуністичної партії та ще наслідок попереднього періоду царського лінгвоциду й етноциду українців.

Комуністична партія не задовольнялась русифікацією та нищенням нашої культури, і 70 років коїла геноцид, тобто фізично винищувала українців.

Існує генотип нації, те, що закладено найглибше в психіці народу, в його мозку. Генотип наш — це селянська індивідуалістична психологія. Саме цей генотип не давав нам зникнути, незважаючи на асиміляторські зусилля різних окупацій.

А втім, що ми тепер бачимо? Ми бачимо, що багато українців утратили любов до рідного краю, до рідної землі, їх русифікували. Виявляється, повернутися до духовних витоків важко, і на це треба багато часу.

Я згадую єврейську історію, коли Мойсей сорок років водив по пустелі ізраїльтян, яких вивів з єгипетської неволі, доки не вимерли раби, які звикли до рабства. Ось я й гадаю, а чи нам не сорок років доведеться так само блудити по пустелі ідеологічної розгубленості та неконсолідованості?

Знаєте, а я особисто ніколи в цю легенду про Мойсея та пустелю не вірив. Бо в реальному житті першими ремствувати почали би ті, які ніколи не були в рабстві. Бо вони від своїх батьків, які в рабстві були, постійно чули би, що в рабстві годували щодня, а в пустелі їсти нічого. Оце нове покоління першим кричало б «хочемо в рабство» - і чи не бачите ви такої тенденції й у нашій сучасності?

Ні, вільна людина не хоче рабства, бо вона високо цінує свою особисту свободу, право особистого вибору. Потяг частини українців старшого віку в минуле, до колишнього комуністичного «раю», зумовлений незнанням української історії та неспроможністю зрозуміти сучасне суспільство.

Спосіб розв’язати цю проблему дуже простий: старшим забезпечити пристойну старість, а молодшим дати історію нації. На жаль, держава цього двадцять років не робила. Засоби масової інформації попалися в руки заробітчан. Телевізія зокрема – можливо, це не вас стосується…

Що робить двадцять років телевізія? Вона заробляє на кінофільмах, які закупили в Америці. Купує за дев’яносто доларів якийсь бойовик і крутить. Немає у нас систематичного, послідовного висвітлення боротьби української нації проти окупантів, немає на екрані культури нашої, немає музики, немає мистецтва.

У Віктора Ющенка був шанс, але він ним не скористався. Як же ви пропонуєте тепер усе це зрушити?

Дивіться, в чому основа мого оптимізму. Всі ці триста років періоду окупації наше українське тіло не могло формувати українську інтелігенцію. Не могло, бо Гоголь пішов у російську літературу, Квітка-Основ’яненко не пішов, але він пройшов цикл русифікації – потім свідомість повертає його в українську літературу, але на шляху русифікації він утратив аромат української мови. Така мова перетворюється на асфальтову, журналістичну, просту, правильну, але не смачну і не запашну…

Ви обіцяли сказати про підстави для вашого оптимізму.

Так. Ці підстави в тому, що в останні двадцять років саме українське тіло формує українську інтелігенцію. І немає заборонених книжок, немає заборонених авторів, немає заборонених творів, отже, почалося відродження національної історії.

Другий факт: уперше з’явилися умови для діалогу інтелігенції з народом. А народу більшість, народу мільйони. Комбінаторів і заробітчан у телевізії – це крапелька у величезному українському морі. Так ось, оце величезне море потихесеньку починає пробуджуватися. Тут діє генотип із найглибшої глибини нашої психології.

Він нездоланний, він перемагав завжди в минулому і переможе тепер, хоч далебі на шляху до національної величі складає жертви.

А в чому ви бачите симптоми такого пробудження? Принаймні останні кілька місяців ніяк про нього не свідчать.

Де ви були оці останні місяці, про які ви кажете?

В Києві.

Шкода.

Ви маєте на увазі, що такі прояви є в провінції?

Так, звичайно.

Для нас питання стояло так: ми боремося до смерті

Кілька запитань особистісно-історичного характеру. Ви пам’ятаєте момент, коли ви зрозуміли, що Україна дійсно неминуче отримає незалежність?

Ви знаєте, я краще зафіксував точку, коли я вирішив, що буду боротися за самостійність.

І коли це було?

Це було, коли мені було двадцять років.

Що на вас уплинуло в такому юному віці?

Два моменти: «Овод» Войнич, і поеми Кіндрата Рилєєва «Наливайко» і «Войнаровський». Після того я собі поклявся перед небом, що я піду цим шляхом. Нікому не казав цього десятиліттями.

Що ж до того, коли я зрозумів, що Україна обов’язково стане незалежною… Мабуть, це було вже пізніше, коли я прочитав чотиритомну історію дипломатії, «Феноменологію духу» Гегеля, і ще кілька книжок, які на мене вплинули.

Словом, я прочитав трохи історії, й зрозумів тоді, що все йде абсолютно нормально. Немає в історії жодної імперії, яка би жила вічно. І Російська імперія згине, і Україна стане незалежною державою.

Сформулював я це на папері тоді, коли вперше мав можливість писати і зберігати написане – вже в Сибіру на засланні. Це була велика стаття «Що далі?», в якій я проаналізував причини: чому розвалиться Російська імперія і чому це неминуче, чому Чехословаччина розпадеться, чому Югославія розпадеться. Там обґрунтовано все це.

А в засланні, у в’язниці ви думали, що це може статися за вашого життя?

Абсолютно ні.

Коли почалася перебудова, спочатку також в’язні не були впевнені в тому, що власті не повернуть назад до диктатури. Бо ж певні спроби перебудови й Косигін намагався робити, і Хрущов, але партапарат усе-таки брав верх.

І чекісти, які нас тримали за гратами свого часу, також при зустрічах говорили, мовляв, нічого-нічого, там на вас досьє складається, ви ще повернетеся за грати.

І навіть коли сталося ГКЧП, ще нічого ясно не було. Але коли я побачив, як у Янаєва трусяться руки, я зрозумів, що вони програють. От якби вони не почали дискутувати, а почали повідомленням, що розстріляно вже двісті чоловік у Москві та триста в Києві – тоді б вони перемогли. Ненадовго, на рік-два, проте могли перемогти.

В душах радянських людей страх був величезний, глибинний, і коли б реваншисти приголомшили суспільство масовими репресіями й розстрілами, вони мали б тактичну перевагу, яка дала б їм тимчасову перемогу.

А ви розуміли в 1991 році, коли було проголошено незалежність, що вона насправді більшою мірою «сталася», ніж «відбулася»? Маю на увазі, що вона була отримана великою мірою завдяки в тому числі й партноменклатурі, яка не переймалася національною ідеєю?

Я тоді події так не сприймав, тому що я постійно був у середовищі борців за волю України. Для нас питання стояло так: ми боремося до смерті за самостійну Україну.

Ми тільки з цієї точки зору розглядали взагалі всі процеси в СРСР і довкола нього, задовго до 1991 року. І, до речі, обставини складалися все краще й краще для нас.

Наприклад, коли в шістдесятих роках Радянський Союз посварився з Китаєм - навіть були збройні сутички на Даманському острові – це привело московське керівництво до думки, що не можна воювати на два фронти: і з країнами НАТО на заході, і з Китаєм на сході. А це було причиною того, що СРСР пішов на Гельсинську угоду.

По-друге, я спостерігав за розвитком економіки. В 1978 році мене засудили. Тоді ж відбувся пленум ЦК КПРС, спеціально присвячений розвитку економіки. Невдовзі з’ясувалося, що він не знайшов способів зупинити темпи спаду внутрішнього валового продукту.

Я цікавився роботою Новосибірського відділу академії наук, де глибоко аналізували економіку. І я бачив, як вони шукають виходу, з економічної кризи, яка все поглиблювалася, й не знаходять. Не знаходять у межах централізованої державної економіки. Я зрозумів: комуністи не виведуть економіку з кризи, бо неспроможні перейти від примусових до економічних методів керівництва нею, а це показувало, що ситуація змінюється на нашу користь.

А знаєте, що скаже дехто з читачів? Вони скажуть, що поки радянська економіка загнивала, такі вороги народу, як Левко Лук’яненко, з цього тішилися, тоді вони вороги народу. А по-друге, вони скажуть – а хіба після розпаду СРСР економіка стала кращою?

Не забувайте, що радянська економіка була побудована на неекономічних способах керівництва економікою. І тому зі своїх городів селяни продавали на базарах картоплю, цибулю, моркву й таке інше більше, ніж уся колгоспна система. І це – найкращий доказ нераціональності.

Але при тому ті самі селяни навіть не мали кирзових чобіт. Вони мали хіба що гумові чоботи, і на буряках працювали в них – а це ревматизм, це хвороби, це муки страшенні.

Тепер що стосується промисловості. Прихильникам Радянського Союзу варто нагадати слова, які приписують Леніну: врешті-решт перемагає той суспільний лад, який забезпечує вищу продуктивність праці. А СРСР не підвищував продуктивність праці…

І саме тому не можна було купити килим, бо треба було стояти півтора року в черзі, не можна було купити «Жигулі». Той, хто каже, що тоді було добре, нехай згадає, що не було цукру, не було банок скляних, а за покришками, якщо скляну банку десь знайшов, їздили в Москву!

Ось таке було життя. А м'ясо і масло тільки діставали, а не купували. Бо купити — це піти в магазин і купити, а в магазині його не було. Його було вдосталь тільки на дерев’яних агітаційних щитах.

То зараз таки краще?

Зараз принаймні усе є: чоботи, одяг, взуття, харчі. Зараз усе є.


«Відбувається поступове прозріння народу»

Вам подобається та Україна, яку ви вибороли?

Я абсолютно не задоволений тією Україною, яку ми зараз маємо. В Україні за дев’ятнадцять років ще не було патріотичної влади. Україною керує колишня окупаційна адміністрація. Вона не має в своїх душах любові до України, і вона не дбає про розвиток України.

Довести українське населення до того, щоб п’ять мільйонів змушені були виїхати за кордон у пошуках хліба та заробітків – це означає, що ця нібито українська влада діяла як чужа, наче окупаційна. Німці розстрілювали людей, комуністичні окупанти заморили трьома голодоморами близько 15 мільйонів українців, ці владоможці поки що не розстрілюють, але мирними способами знищують людей у такій кількості, як ворожі окупанти.

Проте відбувається поступове прозріння народу і він поступово все більше усвідомлює себе українською нацією. З цього буде далі загострюватися незадоволення владою Партії регіонів і комуністів.

Але основним мотивом буде реальне життя, матеріальні умови. У бюджеті є велика дірка, то як її хочуть латати? Не обкладають податками олігархів, а піднімають акцизи на тютюн, на горілку. Ціну на газ підняли на 50 % для людей, а на 5 % для себе.

Це соціальна несправедливість, не національна. Вона почне проявлятися восени, і тоді ті донецькі виборці, які зараз кажуть «наш Янукович», зрозуміють, що цю владу цікавлять її власні егоїстичні інтереси, а не трудящі Донбасу та всіх інших регіонів.

Тоді загостряться відносини між народом і цією антиукраїнською владою, які можуть прискорити падіння цієї влади. Це шлях, який нас чекає у найближчий рік.

Чим зараз у політиці займається співавтор Незалежності Левко Лук’яненко?

26 червня на ІІІ з’їзді Української республіканської партії п’ятнадцять обласних організацій звернулися до мене, щоб я повернувся до керівництва партією. Я погодився, і тепер знову вкотре відповідаю за УРП.

2002 року ви об’єдналися з партією «Собор» Анатолія Матвієнка, але в 2006 році розійшлися зі скандалом. Під час тих подій головна версія ваших опонентів полягала в тому, що нібито Юлія Тимошенко вашими руками намагалася взяти контроль над партією.

Ні, так просто нічого не буває. Згадаймо, як усе розвивалося. Ми до виборів у 2002 році створили передвиборчий блок з шести партій.

З нашого боку були Матвієнко, християнські демократи Сергієнка і я — три партії. З їхнього боку також три: «Батьківщина», УСДП Онопенка і УКРП Хмари.

По ходу кількість партій зменшувалася. Партія Хмари влилася в «Батьківщину», а партія Сергієнка влилася в нашу УРП. Після виборів протягом місяця ми об’єднали УРП і партію «Собор» в одну, під назвою УРП «Собор».

Отже, з шести партій стало три, і ці три створили у Верховній Раді фракцію. Фактично, Українська республіканська партія «Собор» мала певну автономію. Далеко не завжди ми голосували однаково з БЮТ. Про підпорядкування УРП «Собор» Юлії Тимошенко не йшлося, хоча либонь з 90 % законопроектів позиція УРП «Собор» збігалася з позицією ВО «Батьківщина» та УСДП.

Наближалися вибори 2006 року. На ці вибори голова УРП «Собор» Матвієнко категорично не хотів іти в Блоці Тимошенко, а дві третини центрального проводу партії вважали, що нам не слід шукати нових союзників.

В цілому, ситуація була непроста. З одного боку, союз із БЮТ – це гарантія, що ми пройдемо до Верховної Ради, але з іншого, нам муляв неідеологічний характер партії ВО «Батьківщина».

Пошуки ідеологічних союзників не завершилися успіхом через амбіції лідерів.

Отже, переміг «прагматичний» підхід?

Мав перемогти. Дві третини проводу кілька разів проголошували, що йдемо все-таки в блоці з БЮТ. Але Матвієнко сказав – ні, мені туди не хочеться, бо там не ідеологічна партія.

Врешті-решт, ми союзників так і не знайшли. І це призвело до розриву. А якби він не зайняв таку позицію, то Республіканська партія «Собор» у складі БЮТ мала б двадцять п’ять — двадцять сім депутатів.

Це квота, яку вам пропонувала тоді сама Тимошенко?

Квота квотою, але треба враховувати можливості політичних партій і можливості людей.

Тобто розмови про квоти не було?

Розмова була, але вже без Матвієнка. Він після розколу пішов у НУНС. В результаті від «Собору» пройшло в Раду три чоловіки: Матвієнко, Бондар (колишній голова Фонду державного майна) і ще один чоловік.

Ми ж провели переговори з керівництвом БЮТ. Домовленість була яка? Що хоча ми юридично не партія, бо Матвієнко не передав атрибути партії новому голові, але відносини з нами будуть такі, ніби ми юридична особа.

В цілому обговорили вісім питань, з усіх цих питань дійшли згоди, а потім нам запропонували відмовитися від своїх маленьких партій і разом утворювати мегапартію!

Як ви відреагували?

Ми удвох з Василем Онопенком пішли до Тимошенко і сказали, що не згодні, бо у нас ідеологічна партія, а в неї – бізнесмени. І тоді відносини попсувалися.

Проте подітися було нікуди, тому ми більш-менш визначили нові, менші квоти, закріпили людей по областях для передвиборчої агітації тощо. І поступово все наше вище керівництво партії перейшло в «Батьківщину». Один я туди не пішов.

В результаті сім чоловік стали депутатами Верховної Ради. До речі, з тих, хто тоді перебіг до «Батьківщини», частина потім ганебно перебігла і в Партію регіонів...

«Очевидячки, ПР лякала саме проукраїнська орієнтація Тимошенко»

Чому ви, коли склали депутатський мандат, сказали, що не будете переобиратися?

Згадайте, це ж був 2007 рік. Ми вимагали від Ющенка розпустити Верховну Раду, аби не дати Партії регіонів купити 300 депутатів. Він усе вагався, вагався, і ми побачили, що він вагатиметься до кінця.

Ось тоді ми вирішили самі припинити повноваження ВР, і написали заяви про складення з себе повноважень. Відтак Ющенко по факту видав указ про припинення повноважень Верховної Ради.

А на нові вибори після цього я не захотів піти, тому що я чоловік уже не молодий. Нехай, думаю, йдуть молодші, а з мене досить парламентської діяльності.

А ви бачите зараз тих молодших, які здатні представляти вашу ідеологію?

Тут проблема в тому, наскільки людина любить Україну і наскільки вона готова жертовно працювати для збереження нашої державності. Бо Партія регіонів — явно не українська партія. Вона діє за завданнями Москви і з великою швидкістю здає українські національні інтереси. Це ще не катастрофа, але це шлях до катастрофи.

Питання є таким, чи є достатньо людей, які готові самовіддано працювати на захист Української державності. Я думаю, що такі люди є, і я знаю таких людей.

І які ж це люди, які політичні сили?

Політичні сили ви самі знаєте, тому що бачите, як вони виступають по телевізору й інше. Згадайте – за ініціативи Павличка створили Народний комітет захисту України. Туди ввійшли приблизно двадцять політичних партій і організацій та окремі видатні українські особистості.

Тут ми тоді змушені згадати про Юлію Тимошенко, адже насправді цей Комітет створено саме за її ініціативою, тоді як пан Павличко там, за всієї поваги, швидше «весільний генерал».

Якщо говорити про Юлію Тимошенко, то ми маємо деякі формальні моменти. Дев’ятого березня біля пам’ятника Шевченку відбувся мітинг, великий мітинг за сучасними поняттями. На тому мітингу проголосили про створення об’єднаної опозиції.

Там же проголосили, що керівником такої опозиції буде Юлія Володимирівна. Чому? Чи були підстави? Були підстави, за неї проголосувало близько дванадцяти мільйонів виборців. Ні за кого іншого: ні за Гриценка, ні за будь-кого, ні за кого іншого так багато виборців не проголосувало.

Логічно, що мітинг проголосував за те, щоб вона стала керівником об’єднаної опозиції? Логічно, бо у Верховній Раді БЮТ має доволі велику свою фракцію, це парламентська сила. Тому тут нічого дивного і нічого особливого немає в тому, що проголосували за її кандидатуру.

А вам не смішно, коли Юлія Володимирівна, людина з дитинства російськомовна, зачитуючи Харківські угоди, говорить, що їй важко читати «нерідною» російською мовою? Це не лицемірство?

Вона публічно, у відповідальний час, у час виборів, виступала за єдину українську мову, і коли казали про двомовність, то вона відповідала: українці двомовні. Хай росіяни вивчать українську, тоді вся Україна стане двомовною. Чи не чудова відповідь?

Чому Партія регіонів так страшенно її боялася й пішла на масові фальсифікації, аби тільки не допустити її до президентського крісла? Якщо ПР яскраво демонструє промосковську безпринципну угодовську орієнтацію, то, очевидячки, їх лякала саме проукраїнська орієнтація Тимошенко.

Було б наївним сприймати речі поверхово, коли маємо справу з вельми складними явищами, і все-таки є факти, а є гадки, припущення. Вірити гадкам й ігнорувати факти – це йти вперед із заплющеними очима. Зі страху, що вибір може виявитись поганим у майбутньому, дехто з поважних людей обрав трагічний варіант в сучасному. Таким чином, страх майбутнього зробив трагедію сучасною.








Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Пекельна спека 
  ·  Янукович заявив, що ім'я Кучми золотими літерами вписане у літопис розвитку України 
Погляд
  ·  Скандал з «чорними трансплантологами»: хто винен? КОМЕНТАРІ 
Поступ у Львові
  ·  Житло на Львівщині: будівництво йде, а квартир катастрофічно бракує 
  ·  Львівську підготовку до Євро-2012 перевірить генсек УЄФА 
  ·  У Львівській області в ліси потрапити не вдасться 
  ·  На Львівщині проаналізували вступну кампанію-2010 
Поступ з краю
  ·  Головний "порист" переметнувся до Януковича 
  ·  Кабмін підвищуватиме ціни на газ для населення на 50% кожні півроку 
  ·  Пенсійний вік для жінок в Україні збільшать до 60 років 
Поступ у світі
  ·  через смог смертність в Москві збільшилася в два рази 
  ·  Громадянства Франції позбавлятимуть за багатоженство і жіноче обрізання 
  ·  Уго Чавес відкинув кандидатуру американського посла 
  ·  У Фінляндії побудують житло для некурящих 
Політика
  ·  Левко Лук’яненко: Загострення між народом і владою нас чекає у найближчий рік 
Аналітика
  ·  Черга в опозицію 
Точка зору
  ·  Рятуємося від спеки: табу на м'ясо і хай живе овес 
Фоторепортаж
  ·  Фестини Діани 
Спорт-Поступ
  ·  "Залізна людина" з Італії 
  ·  Львівські "Карпати" на останній хвилині вирвали перемогу у київського " Арсенала" 
Пост-Factum
  ·  Німкеня зібрала у себе в квартирі пісок зі всього світу 
  ·  В Австралії відкрився ресторан для собак і кішок 
  ·  Кемерон поставив рекорд з режисерського заробітку 
  ·  Стиль, кіно і музика 
  ·  Батько і син знайшли один одного через 37 років за допомогою Facebook 
  ·  Професійний інформатор 
Кримінал
  ·  На Львівщині дядько намагався згвалтувати племінницю 
КуПол: Новини
  ·  Оперативні новини зі Львова 
  ·  Мій малюк 
  ·  Новини високої культури 
Сьогодні у світі
  ·  Стильний світ 
  ·  Творці гри FarmVille оцінили себе в 4,6 мільярдів доларів 
  ·  Хакаський підліток убив секретаря виборчкому через розлучення батьків 
  ·  Кімнатні рослини 
  ·  Google допоможе телеглядачам виходити в інтернет 
postup.in.ua
  ·  Що пишуть про Україну західні ЗМІ 
  ·  IT-клуб: новини технологій 
  ·  Любовний роман про Анну Франк обурив її родичів 
  ·  Холлі попалася на кокаїні 
  ·  Економічні новини 
  ·  Медична планета