BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Політика.    Тема.    Арт-Поступ.    Поступ життя.    Спорт-Поступ.    Post-Factum.    Кримінал.    КуПол: Новини.    Сьогодні у світі.    postup.in.ua.   
  Цитата Поступу
 
19 липня 2012 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  12:26 20-04-2018 -   У центрі Львова горів двоповерховий будинок  
  12:25 20-04-2018 -   40% мов світу незабаром можуть зникнути, - дані ООН  
  12:23 20-04-2018 -   У Львові водій намагався викинути з маршрутки двох пенсіонерів  
  11:48 20-04-2018 -   У Львові відбудеться День Пластуна «Як назвеш, так і попливеш»  
  10:53 20-04-2018 -   У Львові «Шкода» збила на дівчину- пішохода  
Україна
  10:56 20-04-2018 -   У Дніпрі почалися випробування українського трамваю К1М6  
  10:15 20-04-2018 -   Стало відомо, яку загальну суму задекларували усі міністри України: вражаюча цифра  
  10:6 20-04-2018 -   Понад мільйон українців визначилися із своїм сімейним лікарем  
  12:33 19-04-2018 -   В Одесі на автовокзалі касир відмовилася обслуговувати бійця АТО  
  12:11 19-04-2018 -   ВР підтримала звернення до Вселенського патріарха про створення помісної церкви в Україні  
Світ
  11:0 20-04-2018 -   Король Свазіленду вирішив перейменувати країну  
  10:57 20-04-2018 -   У Мексиці натовп кинув ґвалтівника у вольєр з крокодилами  
  14:7 19-04-2018 -   Німці нададуть €9 мільйонів на житло для переселенців з Донбасу  
  11:56 19-04-2018 -   Стало відомо, скільки коштуватиме весільна церемонія принца Гаррі та Меган Маркл  
  12:39 18-04-2018 -   У Німеччині поліцейські по всій країні проводить облаву на проституток і сутенерів  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Погляд  » 

___________________________________________________________________________

Україна потрапила в зал очікування
Максим МИХАЙЛЕНКО, Главком
 
Зал очікуванняУ нашій країні переважна більшість громадян живуть у очікуванні. Одні чекають настання «української України», інші - повернення в СРСР.

Центристський «буржуазно-демократичний» істеблішмент використовує політичних представників цих груп по-своєму: націоналісти своїми загрозливими криками повинні тримати в тонусі електорат умовно біло-синіх областей, комуністи ж покликані девальвувати ідеї соціального реформування, адже навряд чи хтось серйозно вірить в реальність цього рядка Конституції – «Стаття 1. Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою...»).

За певних умов і одні, і другі можуть вийти з-під контролю, але в першому випадку – тонка кишка, в другому сильно болить поясниця.

Але на цих крайніх лавах в залі очікування «Україна» знаходиться все ж таки не більше десяти відсотків тих, хто раз в п'ять років умовно-безкоштовно купує квиток у виборчу кабінку. Що ж інші?

Переселенці

Справжні прагматики прагнуть поміняти цей квиток на місце в швидкісний потяг «Хюндай», який понесе їх в казкові краї еміграції. Сумно, але факт – еміграція вважається в Україні мірилом успіху, особливо успіху чоловіків у жінок. Причина цього – нездатність правлячого класу зробити одне з двох: створити умови для зростання добробуту, або генерувати високі ідеалістичні цілі, заради яких можна було б (хоча б тимчасово) змиритися зі скромним побутом.

Черга емігрантів продовжуватиме рости, слабо відображаючись у відсталій державній статистиці – адже багато хто зовсім не відмовляється від українського громадянства, щоб не створювати собі нерозв'язних проблем із забюрократизованою системою. Втім, цей потяг «Хюндай» пронизує всі прошарик нашого суспільства, і хоча його вібрації все частіше впливають на явку, не існує ні «емігрантської партії» (як у випадку з політичною еміграцією, що присутнє в потрясіннях «арабської весни»), ні ідеології.

Доля лібералів

Більшість ж пасажирів, як і скрізь, де в політичній системі присутнє голосування, розпадається на лібералів і консерваторів. У нашому запущеному випадку «пострадянської хвороби» значення цих визначень заплутані. Часто використовують російську кальку – «прошарок середнього класу тонкий», «відлякує саме слово ліберал після відважних 90-х». І зовсім ні, у нас 90-і не були, звичайно, огрядними, але в цей час створювалася нова держава, і грошей було менше, ніж ідей. Неусвідомлено ліберальних переконань – індивідуалізм, важливість особистого преуспеянія, можливість вибору – дотримується багато громадян, що пройшли базари і що пізнали смак ризикованої, але свободи.

Причини цієї плутанини – як істерична некомпетентна демагогія, що так любиться ляльководам «собачих боїв» на телебаченні, так і дотепер переварюване народом усвідомлення того, що ті, хто в своїй назві пише «соціал-», теж можуть перетворюватися на консерваторів і реакціонерів, як це і відбулося всього лише через дванадцять років після Жовтневої революції (відміна НЕП, перемога бюрократів над соціальними прогресистами, епоха терору). На початку 90-х консерваторами були комуністи, націоналісти – лібералами. Тепер картинка змістилася – консерваторами стали великі власники, комуністи і націоналісти зайняли фланги (при цьому доза соціалізму і консерватизму в них також суттєва), ліберали переважно зайняли нішу європейців, розділяючи цінності цієї, але потужної в своїй «м'якій силі» імперії, що зазнає зараз значних проблем.

На те, щоб представляти інтереси лібералів – до процесу об'єднання опозиції, що прийняв дещо дивну форму, – претендували і Арсеній Яценюк («Фронт Змін»), і Сергій Тігіпко (свого часу – «Сильна Україна»), і Анатолій Гриценко («Громадянська Позиція»), інші партійні лідери.

Ліберального виборця в Україні, зважаючи як на нашу історію і культуру (індивідуалізм – «моя хатина з краю»), так і особливостей реформ Леоніда Кучми (квартири, присадибні ділянки, «єдиний» податок) цілком достатньо. Останні президентські вибори продемонстрували – в цій групі не менше чверті громадян (це виборці Тігіпка, Яценюка, сегмент прихильників Ющенка, виборці Гриценка, Богословської, Костенка, технічних кандидатів Пабата і Бродського, а також частина «противсіхів»).

Більшість цих лібералів чекають євроінтеграції і зниження (саме в ході і як результат цього процесу) корупції, скорочення регулювання, справжньої адміністративної і судової реформ. Чекає не завжди пасивно, але, на мою думку – дарма покладаючи надії на розбещених багатством і вседозволеністю політичних лідерів. Адже переважно вони з іншого стану – великих власників, що намагаються сформувати тут якусь аристократію (зрозуміло, з холопами, що належать їм) на століття.

Не можу нічого отакого сказати про Анатолія Гриценка, але він часто справляє враження невдалого, а повчальна тональність публічному політику, чесно кажучи, взагалі, ні до чого.

Сергій Тігіпко, у свою чергу, скажемо відверто – віддав перевагу теплому місцю над політичною боротьбою, банально заповнивши собою збудований «комсомолом занепаду» зразок успіху: що імітує, по-горбачовськи, прогресизм господарського бюрократа.

Арсеній Яценюк останнім часом викликає деякий подив – якщо йому все-таки вдасться осідлати партійно-адміністративну машину «Батьківщини», він різко піде від лібералізму управо. Не варто забувати, що чимала частина виборців у 2010 році віддали свої голоси йому, Тігіпку, Гриценку, Ющенку, нікому (а згодом, в другому турі, Віктору Януковичу) з огиди перед популістською риторикою (і лише деякими справами, Тимошенко все ж таки далеко не «лівачка»!) Юлії Володимирівни, а також з насмішки над наскрізь фальшивим чином отаманші «січових стрільців».

Проте, переважно ті, хто міг би скласти агресивний ліберальний рух – задкують до кордонц, відчуваючи, що застій надовго, без зовнішніх сил, як прийнято в Україні, заболочування не зупинити.

Популісти і конформісти

У «Батьківщині» ж, кажучи прямо, багато явних націонал-соціалістів (або соцфал-націоналістів, якщо завгодно), хай часто і несвідомих, поверхневих.

Українська скорочена версія націонал-соціалізму така: витрати бюджету повинна контролювати Спілка письменників, яка і складається з кращих людей, патріотів і лицарів духу. Союз ФЗ і «Батьківщини» – заповзятливих оптимістів-опортуністів з мазохістами націонал-популістського забарвлення – протиприродний (все одно, що німецьких вільних демократів Вестервеллф з «Лівими» Біске). І перемогти він може лише у разі крайнього розлючення суспільства проти влади.

На кого ж влада продовжує спиратися? Чого чекають її прихильники? Колись ПР була акцентовано «зовнішньополітичною» і великопромисловою силою, її легенда була такою: східна інтеграція проти західної, двомовність проти «одномовності», економічне зростання індустрії проти фінансової безвідповідальності банкірів. Ех, були часи! Але ПР змінилася.

Нині це політична сила великої буржуазії і державних чиновників, в різних сферах і різного походження. У ранг головної цінності зведено думку вищестоячого, але і сигнали зверху проходять немов крізь кашу – адже рішення завдань рідко забезпечується ресурсами.

Щоправда, наші політики-ліберали теж цією недугою грішать – звідси, з тоталітарного комплексу неповноцінності – чиношанування, боязнь ухвалювати рішення, нездатність утверджувати свої цінності на власному прикладі. Від їх поверхневості і невіри і відбувається залежність від світу «золотого мільярда», тому що він реальний, а те, що навколо – ілюзія. Там центр, а тут – периферія. Тому треба чинити так, як всі інші. Але говорити при цьому красиво, звучно і сміливо.

Все це риси консерватизму в контексті країни, що знаходиться в третьому світі і у минулому сторіччі. Іншими словами, ми живемо в архаїчному суспільстві, яке лише технологіями, та й то – імпортними - відрізняється від світу Ізаури і Леонсіо (не дарма ж стільки років нас напихали цими серіалами). Масиви стають фавеллами, перед новими передмістями, що складаються з палаццо, опускаються шлагбауми.

Це, на жаль, не той консерватизм, який ставить в центр всесвіту сім'ю, оточує її мораллю, любить землю і поважає ощадливість. Це консерватизм полохливий («як би чого не вийшло»), такий, що захищається від зовнішнього світу («конкуренція – це погано»), без мрії і без майбутнього («хай все буде, як є»).

Консервація

Але розчарування суспільства у такій політиці залишає за владою лише один шанс на виживання в наступному політичному циклі – як вибір меншого зла на тлі відвертих неврастеніків, які прямо і відкрито добиваються влади, так і розкручуваних як одіозні «страшилки». Свідомо, несвідомо або вимушено – багато нинішніх опозиціонерів спрямувалися на сцену саме як подібні неврастеніки. На жаль.

Останні побоїща і наперсткові ігри в парламенті демонструють своїми очима – націонал-популісти і консерватори (з лібералами, що розтеклися між ними) продовжують використовувати культурно-мовний розкол, що кровоточить з кінця 2004 року, і як прикриття своєї соціальної і ідеологічної природи, так і як мобілізатор для своєї електоральної «вотчини».

Саме ж питання політичний клас вирішувати не має наміру.

Не говорячи вже про те, щоб рухати країну вперед і пом'якшити, таким чином (хоча б!) біль від травм і отруєнь, нанесених суспільству падінням, смертю і розкладанням української націонал-популістської ідеї.


Добровільно відійти убік ця, скажемо чесно, досить убога інтелектуально і культурно, «нова аристократія», ці нові Леонсіо - теж не здатна. А раптом відберуть майно?

Тим часом, Україна продовжує дрейфувати на рубежі першої сотні країн, відстаючи в розвитку, і суспільна більшість чекає, замість того, щоб жити. Але чекає все більш похмуро. Адже «царські села» на околицях наших міст, що охороняються колишніми правоохоронцями і їх колишніми соціальними супротивниками з кримінального світу – це втілена мрія героїв латиноамериканських серіалів.

Наш політичний клас не буде природно оновлюватися, він вже відмирає, оскільки його мрії збулися. Він буде ситий реготати в своїх будинках, навіть якщо до України вторгнеться чия-небудь армія – «куди, куди прагнете ви, божевільні». Чужоземна армія цьому прошарку ближча від своїх менш удачливих одноплемінників, оскільки не може дорікнути йому з моральних позицій. Адже і ті, та інші – загарбники.

Країни, в яких ми колись купували ці серіали, Бразилія, Мексика і навіть Колумбія – давно пішли вперед, а ми залишилися в їх старих фільмах. І на цій нашій станції, оточеною жменькою чахлих плантацій, в чиєму тихому залі очікування опинилася на валізах ціла країна – все рідше зупиняються потяги.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Чи стане Крим розмінною монетою? 
Погляд
  ·  Україна потрапила в зал очікування 
Поступ у Львові
  ·  Прокуратура Львівщини відзвітувала за свою роботу 
Поступ з краю
  ·  Тимошенко виборола право на телефон погрозою розбити вікна 
Поступ у світі
  ·  Росія і Китай знову ветували резолюцію щодо Сірії 
  ·  Білгородська область закупить 1 млн. тонн зерна для кормів 
  ·  Довузівська освіта в Британії. Що краще - IB чи A-Level? 
Політика
  ·  «Свобода» страждає за мову перед виборами 
Тема
  ·  Милиционера бить нельзя! 
Арт-Поступ
  ·  Чи продовжить донька Возницького справу батька? 
Поступ життя
  ·  Щоб таке пригадати, аби забути 
  ·  Отель или частный сектор: кто одержит победу в борьбе за клиента 
Спорт-Поступ
  ·  Розгром по-донецьки 
Post-Factum
  ·  Німці відкрили "гарячу лінію ненависті" 
  ·  Сувенир на память или что привезти с заграничного тура 
  ·  Лучшая диета та, на которую тратится минимум усилий 
  ·  У Ханти-Мансійську і на Сахаліні відбудуться виставки кішок 
Кримінал
  ·  На Львівщині матір засудили до 3 років за вбивство 5-місячного сина 
КуПол: Новини
  ·  У Львові відбудеться День Батяра 
  ·  Мій малюк 
  ·  Портал українських новин 
Сьогодні у світі
  ·  Останні новини у світі 
  ·  Дитячий світ 
  ·  Подорожі, туризм, відпочинок 
postup.in.ua
  ·  Що пишуть про Україну західні ЗМІ 
  ·  Експерт інтернет-комерції