Зовсім недалеко від тієї вілли, у якій ми тепер мешкаємо, серед лісів довкола Кракова, розміщено кілька монастирів. Є монастирі більші i менші, чоловічі i жіночі, давніші i новіші. Монастирі належать до різних чинів i керуються різними статутами. Більшість з них, попри головне своє призначення, виконує якісь додаткові функції. Це вже залежить від того, до якого чину належить згромадження.
Але один монастир є особливим. Квінтесенція монастирського життя. Сіль землі. У тому монастирі сестри живуть цілком закрито. Вони не виходять не тільки за межі монастиря, але й зі своїх келій. У кожній келії живе одна затворниця, яка не спілкується ні з ким, крім Бога i власної сутності. Звичайно, що у келіях нема нічого, крім ліжка, з книжок доступна лише Біблія, ззовні проникає не надто багато природного світла i майже жодного звуку. Щодо їжі, то її цілком можна назвати символічною. Нема нічого дивного у тому, що після кількох років такого інтенсивного життя i такої самозреченої праці для всього людства, до їхніх келій часто навідується Христос i Богородиця, сідають збоку на матрац i, очевидно, розмовляють із сестрами. |
