Через призму моїх зустрічей із Юлією Міщенко я могла би окреслити періоди власного дорослішання та перманентні зміни особистості співачки. Мабуть, той стан залишиться із цією жінкою навік, бо вряд чи колись вона зуміє спинитися й сказати собі: "Досить!".
Пам'ятаю Юлю років сім чи вісім тому: ми сиділи у Львові біля пам'ятника Шевченкові і розмовляли понад дві години. Про те, що за декілька днів вона поїде до Києва, ще не знає, з ким там працюватиме... Після того ми перетиналися щопівроку. У кожного журналіста, напевно, є співрозмовник, до якого постійно повертаєшся. Для мене такою людиною стала Юля. І я щоразу дивуюся її впертості та незламній силі духу. Щоразу бачу втому в очах, щоразу вона відповідає, що найбільше їй хочеться виспатися, та, як завжди, на це бракує часу.
Я так і не наважилася під час інтерв'ю запитати, чому в "Максі-М" не склалася співпраця із молодими командами. Чому далі підписання контрактів та виходу збірочки "Максимальний Торч" справа не пішла? Думається, що Юлі ця тема не приємна. Бачите, особиста симпатія інколи заважає роботі журналіста. Але ми говорили про новий альбом "Таліти Кум" "Гаряча і гірка", який вийшов за сприяння львівського кавового бренду "Галка", й про все, що з ним пов'язане. |
