|
Писати про Едуарда Лімонова, напевно, непристойно. Це, напевно, несмак і поганий тон. Так, ніби ходити повністю вбраним в рожеве. Або пити солодке вино. Чи який-небудь "Лонгер". Дивитися серіали, слухати Руслану, не фарбувати нігтів на руках і ногах або фарбувати їх салатовим, користуватися дешевими парфумами (хоча Лімонов дуже любить парфуми, цінує людей, які пахнуть "правильно"), намагатися привернути до себе увагу дешевими трюками -- істерикою, розмірковуваннями вголос про самогубство, демонструванням гнійних ран. Сам Лімонов ціле життя так наполегливо намагається здіймати навколо себе шторми, що звертати після цього на нього увагу -- все одно, що митися після когось у ванні, у сіро-жовтій, мильній, несвіжій та прохолодній воді. |
