В українській літературі є чимало феноменів, і саме тому вона є дослівно повнокровною, незважаючи на найнесприятливіші умови протягом усього її існування. Усі феномени годі й перелічити, а існують вони на різних рівнях -- епох, явищ, рухів, течій, напрямів, угруповань, братств, персоналій тощо. Сьогодні є нагода зосередитися саме на рівні персоналій, властиво на одній персоналії. Маю на увазі прозовий феномен Романа Іваничука.
У чому ж полягає цей феномен? Щоб дати більш-менш вичерпну відповідь, варто відштовхуватися від протилежного, забувши про теорію заперечень. Практично кожен знає про Роман Іваничука, адже його творчість вивчають у середній школі. Звичайно, його читають не лише школярі, прикуті до галери навчальної програми. І не лише батьки, які прискіпливо слідкують за навчальною успішністю своїх дітей. Іваничука читають люди всіх вікових категорій. Якщо ти не школяр і не студент філології, то читаєш Іваничука лише за власним бажанням. Для власного задоволення. Зрозуміло, що цього задоволення не позбавлені й згадані школярики та студенти. Та щоб бути феноменом, замало лишень входити до шкільної програми з літератури. |
