Минулої неділі замість того, щоби як і всі чесні християни податися до когось на вісілє з десяткою в коперті, потягнула мене моя Леська в Шевченківський гай. „Ходи, там Юзьо, той, що Обсерватор, хоче людям показатися!” Ну то й пішли. Як і казалося в запрошенні, гнилі помідори, пластикові пляшки і старі мешта взяли з собов. За мештами спеціально поїхали на Сихів, на гуманітарку, бо всенький наш запас минулого місяця стратили на асвабадітєлєй поверхом нижче.
Леська ще двічі повертала мене додому. Перший раз через то, що рівень напуцованості моїх мештів їй не сподобався, а другий через то, що торбу з тими цілими мештами в хаті покинув.
Що там і казати, погода була файнютка, птіци щебетали, сонечко світило, маршрутки порожні, Леська льоди їла, дуже була мила, та й на душі весело. А ще й Юзьо добре місце вибрав. Зовсім не так би було в запилюченому клюбі. Раз уже так ми си вибралися, то й чемно, гонорово поводилися. Під парканом не лізли, як котрісь поважні пані та пани, а пішли через браму і заплатили, як білі люди. |
