Продовження. У попередніх розділах: у 875 році білі горвати (найдавніше із відомих племен на Прикарпатті) прийняли християнство і з часом створили свою державу. У 981 р. князь Володимир силою приєднав Білу Горватію до Русі. У 1084 році три брати -- князі Ростиславичі самочинно вокняжилися в Прикарпатті, але вже у 1097 на княжому конгресі вони отримали право на Прикарпаття. Але волинські та київські князі постійно порушували укладені домовленості. Не зважаючи на постійне протистояння з Волинню та Києвом правління династії Ростиславичів у Галичині тривало понад сто років. За правління членів династії Ростиславичів держава перетворилася на багату аристократично-купецьку республіку, в якій усе важливішу роль починали відігравати бояри.
На початку 13 століття династія вигасла. Хисткою ситуацією в Галичині вирішили скористатися сусіди - волинський князь Роман Мстиславич та угорська династія Арпадовичів. Галичина почергово переходила під контроль то угорців, то волиняк. Час проведений під волинською окупацією був для Галичини особливо жорстоким - Роман провів широкомасштабну кампанію проти галицького боярства. Жертвами волиняка стали найзнатніші бояри, найавторитетніші репрезентанти галицької спільноти, суспільні лідери. Вбивством саме таких людей через люті катування Роман підкорив галичан. Але, на щастя для галичан об'єднана Волинсько-Галицька держава проіснувала лише п'ять років. У1205 р. волинський князь загинув, і Галичина разом з Володимерією (Волинню) відходять під угорський протекторат короля Андрія ІІ. . З того часу крім титулу короля Галичини королі Угорщини отримали право титулуватися королями Володимерії (rex Lodomeriae).
Король, не зваживши на думку галичан, вирішив утвердити в Галичі Анну в якості регентші при малому Данилові Романовичу. Галичани погоджувалися на княжіння малолітнього королівського васала, але протестували проти регентші. У відповідь на репресії проти авторитетів галичани підняли проти Анни повстання, яким змусили її втекти з Галичини, а разом з нею втік і Данило Романович.
