|
Очевидно, навіть опозиціонери-оптимісти були вражені тією кількістю людей, які вийшли у неділю, 9 березня 2003 року, вшанувати Кобзаря, а також, за новітньою традицією, висловити протест режиму Кучми. Зважаючи на те, з яким завзяттям в останній тиждень телебачення демонструвало кадри побиття народу міліцією і згадувало роки ув'язнення хлопців-унсовців, цього дня очікувалася доволі скромна акція: з купкою найсміливіших партійних активістів та повним відсиджуванням усіх потенційних революціонерів на домашніх кухнях за теревенями. Зрештою, вважалося, що опозиція більше не надихає на акції протесту, позаяк усі її попередні "народні віча" залишилися без особливого результату. Та й сам винуватець цих масових акцій -- ні-ні, не Тарас Шевченко, а Леонід Кучма -- уже вкотре потурбувався заздалегідь, щоби якась із країн (цього разу це була Словаччина) прихистила його, небажаного у себе вдома президента Леоніда Даниловича, на кілька критичних для нього днів. |
