 З обранням на президентську каденцію Віктора Януковича всі чекають своєї вигоди. В тому числі, не виключенням була й залишається Москва, яка, як ніхто інший, має свої корисливі плани щодо української влади та перспектив майбутньої співпраці. Та все виявилося не так просто. Російські очільники вирішили піти складнішим шляхом і зберегти певну інтригу. Інтрига криється в тому, кого саме вони бачать в теперішньому Президенті і чому так зневажливо поставились до найважливішого дня в житті кожного Президента. Тому, всім залишалося лише здогадуватись, чого ж саме прагне домогтися російська влада і що вона намагається продемонструвати своїми діями.
Україна, яка була за часів президентства Віктора Андрійовича Ющенка, аж ніяк не задовольняла хижацькі амбіції російського тандему. Можливо саме це і стало реальною причиною того, що Віктор Андрійович за всі п’ять років свого президентства лише раз зустрічався з своїми російськими колегами. Росія постійно нарікала на не вірний курс, який обрав Віктор Андрійович. Мовляв, він забув про єдине коріння та спільну історію, яку російська влада пропонувала українцям. Своє бачення спільної історії та «єдиного начала» дещо нав’язливо і навіть абсолютно хибно вони пропонували як єдиний прийнятний варіант, маючи на меті ніщо інше, як втілення своєї мрії побудувати єдину сильну імперію.
Прагнення владарювати, прагнення захопити владу, прагнення знайти нові важелі впливу, зрештою негативно позначились на україно-російських стосунках і вина в цьому не Віктора Ющенка, а саме російського тандему. Проблема в тому, що московські очільники були настільки необачними і так настирливо прагнули вставляти палки в колеса Україні та нав’язувати своє бачення розвитку стосунків, а можливо навіть залежності слабшої України від «сильнішого старшого брата». Тож будучи занятими постійними дискредитаціями в очах світової спільноти та невтомним наклепами на українську владу, виливаючи цілі потоки бруду на українську націю постійно натякаючи на її меншовартість, залежність, безперспективність одинокого існування та навіть нереальність україномовної України, кремлівські очільники зробили все від них залежне, щоб в українців сформувався такий собі образ ворога. Його ніхто не шукав і не прагнув розвинути, але російська влада своїми діями тільки підігрівала загальне невдоволення і зміцнювала таке негативне бачення в суспільстві.
Росія неодноразово мала нагоду продемонструвати власну зверхність і їй це доволі добре вдавалося, адже маючи в руках такі важелі впливу, як наприклад газ, вона з легкістю могла б надиктовувати свої правила гри та створювати моделі політичної поведінки для всіх європейських акторів. Політика ультиматумів стала пріоритетною для російського тандему і почала набувати форм шантажу, мовляв не словом, а ділом продемонструвати всій Європі хто головний і з ким варто радитись перш ніж приймати якісь рішення.
Але повернемося до чинного Президента України. Вже ні для кого не є секретом те, що Віктор Федорович Янукович в 2004 році став російським помазаником на президентство в Україні. Тодішній чинний президент Леонід Кучма, який не користувався любов’ю широких мас населення, але отримав добрячий шмат прихильності від російської влади, зробив Януковича власним політичним спадкоємцем та пророкував йому велике президентське майбутнє. Напевно немає такої людини сьогодні, яка б не бачила славетне відео, де Янукович на параді пригощає цукерками російський тандем. Це свого часу обурювало громадськість, але не приємне враження про Януковича, як про людину, яка до кінця не розуміє, де він та, що з ним робиться і в чому полягає його місія не розвіялося навіть протягом п’яти не легких для його кар’єри років і чимало політологів прогнозували йому неминучу політичну смерть в разі його програшу на виборах Президента. Але Віктору Федоровичу все ж вдалося прорватися в двійку, якщо це буде коректно, то назвемо цю двійку кращими.
Якщо пригадати положення політичного курсу нового Президента, то чимало протестів та не задоволення викликають саме ті пункти, які Янукович на зустрічі з своїм російським колегою назвав пріоритетними не лише для себе, але й для українського народу. Звісно ж, якщо та мізерна частка населення, яка віддала свій голос за Януковича може бути представником інтересів усієї української нації, хоча таке представництво не лише викривлено хибне, але й несправедливе. Для таких спірних питань, які зачіпають долю всієї історії та подальшого розвитку української нації не може вирішувати Президент, який плутає слова «геноцид» та «генофонд», не може вирішувати принципові для української державності питання, такі як зробити чужоземну мову другою державною. Такий Президент просто не має на це жодного морального права, він не може діяти проти інтересів української нації. Та все ж не дивлячись на всю не реальність такої перспективи Янукович не скупиться на красномовні обіцянки перед російськими телекамерами русифікувати Україну. Його російський колега в той же час обіцяє переглянути права української мови, ми наголошуємо саме права, а не статус, в Російській Федерації. Хоча все це виглядає та звучить дещо натягнуто, адже російська влада ніколи не дбала про стан українську мову та її положення на своїй території, але якби ж справа була тільки в мові чи проблемі бачення спільної історії.
Отже, що ж російські очільники планують насправді? Янукович їдучи в Москву мав намір переглянути газові домовленості, однак як стало відомо про це під час зустрічі не йшлося. Говорять навіть, що офіційна Москва навіть дещо образилася на нинішнього Президента, адже той свій перший візит здійснив до Брюсселю, тому в РФ навіть задумались, як же цей візит назвати та який статус йому надати. Обдумавши все ретельно, російські очільники вирішили все ж пробачити таку необачну помилку, яка нагадувала про зневагу та назвати візит четвертого президента України офіційним. Але таких почестей які всі очікували в прийомі колишнього ставленика, який минулого разу гучно провалився, а цього разу заледве дотягнув до фінішу, не було і атмосфера була аж надто формальною, якоюсь нещирою.
Тим часом Юлія Володимирівна Тимошенко звинуватила Президента в політиці подвійних стандартів, мовляв і в Європу і в Росію він однаково тягнеться. Путін та Медведєв емоції свої вміло приховують та не дають підстав себе провокувати не виказуючи своє ставлення до українського Президента. Українські політологи не вважають, що російські керманичі будуть робити ставку лише на Віктора Януковича. Швидше за все вони створять ілюзію прихильності, але продовжать шукати нових спільників в українському політикумі. Одного разу Віктор Федорович довів свою політичну ненадійність, а тому кремлівський тандем не може дозволити собі розкоші вдруге наступити на ті ж самі граблі. Холодний прагматизм в прийомі українського Президента, не зважаючи на всі улесливі для російського вуха обіцянки, не змінить того, що в пріоритетах московського тандему акценти розставлятимуться на багатовекторну політику стосовно України.
Дивною є й політика російської православної церкви стосовно нового Президента. Вся громадськість дивувалася з того, що на президентство Віктора Януковича благословляв зовсім не український владика, а російський патріарх. Янукович в тому вимірі зайняв досить небезпечну позицію, адже Україна є державою полі конфесійною, а тому виділення однієї релігійної течії та надання їй пріоритетного положення може стати ризикованою для Віктора Януковича. Позиція російської церкви є досить зрозумілою, адже основою є прагнення посилення своїх сфер впливу. Тому патріарх московський Кирило, як окрема влада в РФ, має власні погляди на значення українського Президента та способи його використання у власних цілях.
Віктор Федорович грає в досить ризиковану гру, адже пріоритети які він розставляє в своїй політиці є доволі небезпечними і містять подекуди загрозу для громадянського спокою в Україні, адже не можна догодити геть усім і прийде час коли Президенту доведеться вибрати між хижими апетитами Кремля, інтересами своєї нації чи власним президентським кріслом. Україна сьогодні відчайдушно шукає собі старого нового друга в надії на те, що їй знову дадуть ряд преференцій в обмін на часточку свободи та демократії. Але про те наскільки дорого обійдеться українцям таке проблемне перезавантаження старої системи покаже час. Головне, щоб воно не коштувало нам нашої ідентичності та державності. |