 Мода на красу існувала завжди. Щоправда, поняття останньої в різні часи видозмінювалося, трансформувалося, набувало нових якостей, відтінків та принад, характерним чином розумілося і трактувалося. Своєрідне бачення краси у певної історичної епохи можна було пояснити не лише естетичним призначенням, а й функціональним. До прикладу, ще первісні люди прикрашали своє тіло кістками та бивнями впольованих тварин, що на перший погляд можна описати як біжутерію цієї доби. Користування косметикою в доісторичний період, а саме ритуальне розфарбовування обличчя, носило релігійний характер. Чи не найбільшими секретами мистецтва краси володіли у Стародавньому Єгипті. Там, окрім косметичних засобів, значну увагу приділяли проколюванню тіла.
Давньоєгипетський пірсинг вважався превілегією знаті: робився жінками в пупку й означав приналежність до верстви жерців чи родини фараона. В Стародавній Індії одружені жінки носили сережку в носі. Вітчизняний досвід проколювання різних ділянок обличчя та тіла має також тривалу вікову історію. „Запорожець на престолі” – так відомий український історик та громадсько-політичний діяч Михайло Грушевський охарактеризував князя Ігоря (878 – 945) , маючи на увазі, окрім його військових здобутків ще й зовнішній вигляд, вказуючи на прикметну особливість князя, якою вже згодом відзначалися й запорозькі козаки – сережку в вусі. Подальша як зарубіжна так і вітчизняна практика свідчить, що пірсингом частіше захоплюються жінки, ніж чоловіки.
На сьогодні пірсинг як мистецтво проколювання ділянок тіла та обличчя з метою носіння прикрас набув непересічної популярності в цілому світі. І якщо спершу нехарактерні прикраси, що стриміли часто з найнеочікуваніших місць означали приналежність до певної субкультури і навіть характеризувалися як девіантна поведінки, то сьогодні пірсинг – це дієвий спосіб самовираження, здатність привертати увагу, чи акцентувати на своїй індивідуальності, а ще – перенесення та концентрація енергії, з одного джерела її обігу в інше – локалізоване. До пірсингу вдаються особи різної статі та вікової категорії.
Зрозуміло, що окрім естетичної складової проколювання відповідного місця і встановлення у ньому зазвичай металевої прикраси несе із собою ряд небезпек. Адже прокол, до прикладу, вуха – це завжди травма м’якої чи хрящової тканини, за якою слід відповідним чином доглядати, аби загоєння тривало порівняно недовго. Зрештою і власне проколювання слід проводити у спеціалізованих салонах, де в користуванні є весь необхідний арсенал стерильного матеріалу.
Фахівці попереджають, що проколювання м’якої вушної тканими гоїтиметься від 1 до 3-ох місяців, тоді як загоєння хряща може тривати навіть півроку. Можливих ускладнень можна уникнути, якщо дотримуватись елементарних правил гігієни із самого початку закладення сережки в пророблений отвір і аж до повного загоєння рани, промиваючи періодично спеціальним антисептичним розчином.
Проколювання саме вуха в косметологічній практиці є найчастіше застосовуване і вважається найбезпечнішим. Мається на увазі кінчики вух. Дещо небезпечніше може відбуватися проколювання хряща – центр або верхівка вушної раковини, яке спершу у косметологічних салонах чи клініках не надто практикувалося, з метою уникнення можливих ускладнень та у зв’язку з тривалістю процесу загоєння.
Сьогодні ж проколюють практично все! І в порівнянні з такими дірками у тілі, якими рясніють всі Інтернет-сайти про пірсинг, (іноді аж дивитися боляче), то банальне проколювання вушного хряща може здаватися укусом комара. Коли б не так!..
Отже, назвемо це журналістським експериментом. Хоч спершу все задумувалося дещо інакше.
У двері косметологічної поліклініки я заходила впевнено. Зрештою не вперше я сюди прийшла (вдруге). Півтора роки тому зробила собі ще дві дірки в вусі, трішки вище за ту, що її мені прокололи з ініціативи мами ще у трирічному віці. Нині ж я наважилася на сережку у хрящі. Моє коротка зачіска, за якої повсякчас відкриті вуха, вже вкотре мене до цього спонукала. Ніби передчуваючи якусь небезпеку, я, хоч і сама добре знала, детально розпитала лікаря-косметолога про можливі ускладнення такого проколювання. Молода, напрочуд спокійна „жінка в білому” запевнила мене, що за нормального догляду, ні про які ускладнення не може бути й мови. Це, зрештою, мені і треба було почути, оскільки я точно знала, що доглядатиму за вухом якнайкраще і якщо справа тільки в гігієні, то хвилюватися не має причин.
Намалювавши мені у вусі три можливі варіанти майбутньої дірочки, після зробленого мною вибору, лікар ”вистрелила пістолетом”. Цікаво, що попередньо вона нічим не обробила місце для „пострілу”, але тоді я не звернула на це уваги. Зрештою, може так і мало бути, адже тоді би лікар стерла намальовану цяточку. Тільки після того як коло дзеркала я помилувалася своєю сережкою, косметолог обробила місце довкола неї антисептиком. Далі – виписала рецепт спеціальних ліків для догляду й попередила, що класичні засоби для обробки ран, такі як спирт чи перекис водню в даному місці будуть не ефективними. Через 20 днів сережку можна було поміняти на іншу, а до того часу – тільки промивати рану.
Оплативши за процедуру, (у суму входила і вартість вибраної тут таки сережки) я подякувала і задоволена вийшла з кабінету. До слова, не всі метали, з яких виготовлені прикраси, підходять для проколювання вух. Зазвичай у спеціальних салонах використовують сережки із позолотою, хірургічна сталь чи навіть титан. Адже за використання прикраси з неякісного металу можна отримати зараження.
Тож протягом майже тижня я тішилася своєю обновкою. Рану ретельно промивала двічі на день і нічого особливого не помічала. Як не дивно, не відучувала навіть болю, що мене дуже тішило, бо пригадую, коли проколювала попередні дірки, то з легким відчуттям дискомфорту ходила майже місяць. На цей раз моє безболісне існування тривало теж не надто довго. В один прекрасний ранок (через 5 днів після проколу) я прокинулася від періодичного посмикування у вусі, на місці проколу. Як звичайно промила вухо антисептиком і чекала, що біль мине. Цілий день і наступну, щоправда вже безсонну ніч я страждала від наростаючого болю в ділянці сережки. Почервоніння та набряк, які я зі сльозами розглядала перед дзеркалом, вже знімаючи сережку, що ніби вросла у напухле вухо, як виявилося – не найгірше з того, що мене чекало попереду.
Вухо справді було „красиве” – без сліз не глянеш. Одразу пригадувався герой Андрія Миронова з популярного радянського фільму „Діамантова рука”. Щоправда, спогади ці не надто наводили на сміх. Кілька годин ще помучившись, прикладаючи різні мазі й бинтуючи нереальних розмірів вухо я вирішила звернутися до лікаря. Як на лихо (бо тоді по-іншому й бути не могло) на вулиці стояла прекрасна погода, і на думку спадали рядки із пісня „Весна іде, красу несе і в тій красі радії все!”. Доки здолала дорогу до поліклініки не знала від чого дужче хотілося плакати – від болю, страху чи від досади. Наступним у голові починав крутитися вислів про красу, яка вимагає жертв. Зараз він здавався мені в’їдливою іронією.
Вже перед кабінетом з табличкою „Хірург” я трохи заспокоїлася. Надія на доброго лікаря „Айболита”, що погладить по голові, випише пару пігулок і ще якусь мастику та відправить одужувати додому, розвіялися одразу ж, як увійшла до середини. Невтішний погляд хірурга, і у мене закрався сумнів, що все буде гаразд. Після огляду лікар сказав, що коли зараз залишити все як є, без хірургічного втручання, то самі медикаменти не допоможуть, інфекція пошириться і можна буде втратити хрящ., тобто практично ціле вухо. „Весела” ситуація... і, головне, красива.
Процедура операції, тривала порівняно недовго. Як і обіцяв, лікар зробив маленький надріз збоку вушної раковини (це вже я потім побачила) і видавив увесь непотрібний її вміст. Наркозу, ясна річ не використовував: терпіла прокол, потерпиш і надріз – це вже потім я собі підвела підсумок. Якщо зважити на те, що ще при „цілому” вусі я на силу могла до нього торкнутися, то про відчуття під час процедури із скальпелем думаю писати зайве. І коли під дверима кабінету сиділи якісь пацієнти, то висока ймовірність того, що вони перенесли свій візит до кращих часів.
З перев’язаним вухом я стала схожою вже на іншого персонажа із ще одного радянського фільму про Шурика, (там де „сумлінний” студент здавав іспит, за допомогою радіо, а професор був „лапух”). З виписаним рецептом на антибіотики та на ще одну антисептичну мастику я прямувала в бік аптеки і в душі страшилася завтрашнім днем, адже мала з’явитися на перев’язку. Лікар завчасно „потішив”, що можливо треба буде ще трохи підчистити. В душі я карала себе за нерозважність. А ще, зареклася ніколи нічого собі більше не проколювати! Хоч насправді, найкорисніший досвід – власний досвід, наскільки негативним він би не був.
P.S. Кінчик вуха і звивина вушної раковини – найбільш поширене місце для проколювання, яке найшвидше загоюється. Пірсинг хряща не гоїться так швидко як м’які тканини й може нести із собою ряд неприємних процедур. Довкола місця проколювання можуть утворюватися припухлості, так звані гранульоми. Інша проблема, з якою можна зіткнутися в разі проколювання хряща – утворення колоїдних рубців, але для цього повинна бути генетична схильність. Відомо також, що на вусі знаходиться найбільша кількість біологічно активних точок, кожна з яких пов’язана з нашими органами. Потрапляння в неї може найнепередбачуванішим чином відобразитися як на діяльності власне того чи іншого органу, за якого відповідала дана точка, так і на загальному стані цілого організму.
Так чи інакше, навіть найбанальніше проколювання вуха несе із собою ряд небезпек із якими слід ознайомитися перш ніж зважуватися на такий крок. Як засвідчує практика, навіть зроблений спеціалістом прокол, зі стерильними матеріалами та належних для процедури умовах не убезпечить на 100% від можливих негативних наслідків. Може краще зачіску змінити: пофарбуватися у вогняний або синій колір. Ефект, хоч і не ідентичний, але враження від нього приблизно однакове. Навіть якщо випаде волосся, то це не буде настільки страшно, адже в цьому випадку не постане загроза втрати цілої голови. Інша річ, якщо зробити пірсинг у черепі... також поширена на сьогодні практика. Однак – це вже не наша історія. |