 З першим промінням весняного сонця, з першим цвітінням ранніх квітів в Україні як і в багатьох постсоціалістичних країнах восьмого березня, дарма що за давньою радянською традицією, на державному та Міжнародному рівнях відзначають День жінки. У зв’язку з тим, що історія виникнення свята, та власне його подальше приурочення саме до відповідної дати тривалий час носило політичне і не зовсім позитивне забарвлення, значна частина українського жіноцтва, надто на території Західної України, ставиться до нього не дуже прихильно. Останніми роками в Галичині слушною альтернативою восьмому березню є травневий День Матері.
Проте так чи інакше Міжнародний жіночий День, або як його ще прийнято називати – День жіноцтва, миру, весни та любові на часі ніхто не відміняв. Здавалося б, не так вже й багато в році Днів вшанування жінки, аби від єдиного офіційно запровадженого свята відмовлятися в зв’язку з історичними упередженнями.
Боротьба за рівність
„8 березня” справді пов’язане із жіночими страйками та боротьбою жінок за виборчі (і не тільки) права. Віками експлуатовані та пригноблені жінки вийшли на масову демонстрацію, з вимогою зрівняння їхніх умов праці та розміру заробітної плати з чоловічими. Відбулася ця подія 8 березня 1857 року в США, якщо точніше, то в Нью-Йорку.
У колишньому СРСР 8 березня асоціювалося (й зрештою подовжує асоціюватися й до нині на пострадянських просторах) з ім’ям німецької активістки, однієї з засновниць комуністичної партії Німеччини Клари Цеткін. На теренах Радянського Союзу вона була відомою своїми радикальними соціалістичними ідеями, рівно ж як і тісними товариськими контактами з вождем пролетаріату Володимиром Леніним.
У 1910 році Клара Цеткін, будучи учасницею Міжнародної конференції жінок-соціалісток в Копенгагені, висунула пропозицію святкувати Міжнародний жіночий день саме 8 березня. Звернення ж до дещо запізнілого прикладу (більш ніж 30-ти річної давності) виступів жінок у Сполучених Штатах, прозвучало закликом до всіх жінок світу підтримати боротьбу за вирівнювання своїх прав із чоловіками та взяти у ній безпосередню участь. Як наслідок, жінки багатьох країн долучилися до цієї боротьби, що одночасно мала стати боротьбою проти злиднів, за право на працю, право обирати та бути обраною, повагу до своєї честі та гідності, а також за мир. З перших днів встановлення Радянської влади 8 березня як Міжнародний жіночий день визнається на державному рівні.
В революційному дусі
Негативний відтінок для свідомих українців носить сьогодні той факт, що свято було засноване й під впливом революційних подій початку ХХ ст., коли у буремному 1917 році жінки Російської імперії вийшли на демонстрації із закликами „Хліба та миру”. За новим Григоріанським календарем цей день якраз припадав на 8 березня. Через кілька днів після цього Микола II зрікся престолу, а встановлений тимчасовий уряд встановив для жінок виборче право.
Однак така завуальована діяльність на підтримку російського жіноцтва переслідувала ідею поширення революційних настроїв та повалення сильних імперіалістичних держав. А ще – знищенням важливої на той час інституції – церкви з усталеними для неї традиційними святами й підміна останніх новоствореними „червоними” датами. Сьогодні ж церква, як уже згадувалося, на противагу 8 березню пропонує святкування Дня Матері.
Свято Матері
Щорічно у другу неділю травня в Україні вже усталилася традиція святкування Дня Матері. Християнська традиція пов’язує це свято із травнем – місяцем вшанування Пресвятої Богородиці. У свідомості українців образ матері як і священна постать Богородиці посідають особливе місце. Це свято, на відміну від 8 березня, носить зовсім інше забарвлення та духовне наповнення. З ним вітають переважно матерів та бабусь, а також потенційних матусь – жінок, що перебувають при надії. Зрештою, не залишаються без уваги і молоді дівчата – юнки, що у перспективі готуються до місії материнства.
На релігійний відтінок свята вказує і його відзначання саме у неділю. У Галичині у Греко-Католицьких храмах часто практикують приємні сюрпризи для матерів: після закінчення недільного Богослужіння та загального привітання від священика – при виході із храму прислуги вручають жінкам невеличкі букетики з кількох польових квітів. Така практика поширена в небагатьох церквах, однак є приємною несподіванкою до святкового дня.
Свято матері є знаменне ще й тим, що на долю жінки-матері завжди випадає безліч різноманітних випробувань. Залежно від того, чи вдасться їй гідно здолати перешкоди і труднощі на життєвому шляху, здобуваючи для себе тим самим відповідний досвід (хай навіть негативний) – може змінювати у відповідний бік виховання дитини, як майбутнього активного члена свого народу та нації.
Із материнським молоком ще немовлям дитина всотує любов та пошану до своєї землі, здатність цінувати свою мову, сповідувати відповідну релігію. І хай це не здається банальними підручниковими фразами: звичайно, процес соціалізації накладає глибокий відбиток на характер людини, частково корегує її вроджену вдачу. Однак від особистості матері першочергово залежить формування особистості дитини.
Міжнародний день вшанування матерів закликає нас з вдячністю та любов’ю пригадати про свою найдорожчу у світі людину – маму, й одночасно віддати належне непересічній місії материнства, в її одномоментній силі та слабкості, а також усім матерям на землі, за їхню безкорисливу та невтомну працю задля блага своїх дітей.
У більшості європейських країн Свято Матері користується особливою популярністю, тоді як 8 березня святкують лише в Італії, де зазвичай вітають жінок шоколадом та жовтими мімозами.
День жінки-героїні
Впродовж століть жінка як особистість піддавалася різного роду утискам. Вже будучи емансипованою де-юре, де-факто жіноча постать у світовій історії ще довго залишалася, а подекуди продовжує залишатися дискримінованою: нерівноправною, пригнобленою, невизнаною як рівноцінна поруч з чоловіком, чи то на рівні сім’ї, найближчого оточення, чи то на рівні відповідного суспільного середовища й держави в цілому. Протягом багатовікової історії як у повсякденний час так і в переломні періоди, на слабкі жіночі плечі було покладено безліч, здавалось, непосильних завдань і функцій. Та непереборна внутрішня сила, нестримний життєвий запал неодноразово ставив жінку на стежку перемоги й визнання, присвоюючи їй заслужене звання героїні.
Відтак, у цьому контексті важливо також згадати (окрім як про власне жінку, в її первинній іпостасі втілення краси, квітучої ніжності; опіки та турботи про своїх дітей), про українську жінку-героїню з її силою та непересічною волею до боротьби в часи численних воєнно-окупаційних режимів на наших землях, найперше в середині ХХ століття.
День жінки-героїні українці відзначають в середині лютого. На державному рівні проводяться ріні заходи: організовуються літературні зустрічі, творчі вечори, концерти вшанування пам’яті. У Львові, приміром, відбувався великий концерт, у якому взяли участь багато творчих самодіяльних колективів Львівщини, організований за сприяння Львівської обласної організації Всеукраїнської ліги українських жінок. На замовлення ЛОО ВЛУЖ Львівське видавництво „Світ” вже втретє надрукувало біографічний довідник (власне третю його частину) „Українська жінка у визвольній боротьбі (1940 – 1950)”.
Такого роду запроваджені заходи як видання відповідної тематичної літератури дають змогу пролити світло на забутий внесок українських жінок до історії України, їхній вклад у витворення нашої держави. Рівно ж як і здатні примножити заслугу жертовної, героїчної праці української жінки, спрямованої на визволення від ворожих Україні сил, так і жінки як особи в цілому.
Тож зі святом нас, Жінки! Мужності, витримки, невтомного духу до перемоги у життєвих випробовуваннях. А ще – любові, ніжності й краси. Бо без них, як і без нас, світ здавався б нудним і непривітним. |