 Рівно рік тому, після впевненої перемоги у президентських перегонах, молодий шоумен Володимир Зеленський пройшов процедуру інавгурації та 20 травня 2019 року зайняв почесне місце голови української держави на Банковій. Згідно з нещодавно оприлюдненими статистичними даними соціологічної групи «Рейтинг» відсоток українців, готових проголосувати за нині чинного президента, в порівнянні з першим туром минулорічних виборів зріс на 9% і тепер становить майже 40%. Про що це свідчить? На перший погляд, можна було б зробити висновок про вдалість політичних рішень та дій Зеленського, але чи так це насправді?
6-й Президент України обирався під гучними лозунгами та жорстко критикував колишнє керівництво держави. Фрази на кшталт «Я - не ваш опонент, я - ваш вирок», або «Весна прийде – будемо саджати» дала українцям віру в те, що до влади може прийти позасистемний політик, який розуміє «демос», його становище і проблеми, він знає, хто в цьому винний та готовий рішуче діяти на користь власного народу. Але минув рік, а обіцяних посадок не було та не видніється в найближчому майбутньому. Отримавши величезний кредит довіри та рекордні цифри підтримки, Володимир Олександрович почав готуватися до парламентських виборів, з метою вибудовування чіткої вертикалі влади. Неочікувана монобільшість Слуг Народу, уряд технократів, який повністю складався з людей президента та нових облич, виглядали в міру перспективними, але й водночас непередбачуваними. «Турборежим», який не приніс суттєвих змін в законодавство, відсутність реформ, продовження набирання кредитів, які ми вкладаємо на погашення минулих боргів перед зовнішніми партнерами, повністю провалена кадрова політика, Кабмін, який через неспроможність до управління країною було відправлено у відставку та замінено «надійними» людьми для окремих бізнес груп - це все теж завдяки президентові Зеленському. Але чому ж населення досі йому довіряє більше, ніж яким-небудь іншим українським політикам?
 Продовжуючи наші роздуми, логічно було б подивитися на ситуацію з іншого боку, а саме з сильних сторін та перемог Володимира Олександровича. Безперечно, до заслуг 6-го Президента, в першу чергу, можна віднести активацію дій з припинення війни на сході України. Регулярні обміни полоненими, плідна діяльність тристоронньої контактної групи в Мінську, зустріч норманської четвірки - це позитивні та якісні кроки на шляху до врегулювання конфлікту на Донбасі. «Президент миру» - саме так Зеленського назвав Папа Римський і треба зазначити, що до такого іміджу в майбутніх підручниках історії лідер української держави і прагне. На відміну від свого попередника Петра Порошенка, який вибудовував зовнішню політику України, відштовхуючись від принципу «Росія - це зло і ворог усього західного світу», чинний президент формує іншу дипломатичну конструкцію. Він займає більш центристську позицію. Тобто, без відторгнення прозахідного напрямку країни, намагається налагодити конструктивний діалог із нашим східним сусідом, що не може не бути добре сприйнятим у Кремлі. Але сьогодні в країні пандемія та карантин. Керівництво держави, в тому числі й президент, повністю зосередились на проблемах у різних сферах, викликаних коронавірусом, відклавши на другий план відновлення територіальної цілісності та, в якомусь розумінні, абстрагувавшись від зовнішніх конфліктів, на вирішенні яких й була більшість перемог президента.
 Що ж тоді стримує рейтинг Зеленського від швидкого падіння? Наважусь припустити, що більшість політологів рік тому недооцінили, який кредит довіри має Володимир Олександрович, на якій основі він базується та як професійно його можуть підтримувати. Звичайно, громадяни не бачать суттєвих змін в політичному житті країни: топ-чиновники як були замішані у великомасштабних корупційних схемах, так і продовжують в них бути. І зовсім неважливо, чи це старі досвідчені діячі держструктур, чи це кварталівці, які потрапили в офіс президента нещодавно та нині торгують там посадами. Продовження «електоральної депресії», тобто відсутності в очах у виборців сильних кандидатів, яким би вони змогли делегувати право на владу, змінило свою форму. Хоч скандали й підкилимні інтриги не зникли, але вони не доторкаються напряму до президента, команда якого здійснює титанічну роботу для забезпечення образу «непорочного політика». Згадаймо, що ще на етапі виборчих перегонів Володимир Зеленський, граючи на емоціях виборців, постійно робив акцент на своїх «людських якостях». Величезна кількість лідерів суспільних думок переконували публіку в чесності та щирості намірів ще тоді кандидата Зеленського, підтримуючи створений ним же в серіалі «Слуга Народу» образ Голобородька та, по факту, граючи на довірі виборця.
 Сьогодні у Володимира Олександровича ще досі вправно виходить ухилятися від нападок на свою адресу, породжених безправ’ям у політиці. В нього, як і у його російського колеги Путіна, вдається грати роль «хорошого лідера у поганій країні». Намагаючись «не виносити сварок з хати» він консервує потенційні джерела негативу в тих місцях, де вони породжуються, та ставить себе ніби над ними, з позиції людини від народу, яка прагне вирішення усіх цих проблем, за «усе добре, проти усього поганого». І, звичайно, така позиція не може не подобатися його електорату, людям, які розчарувалися у старих лідерах, які хоч і були так само неефективними, але ще й були у самому безпосередньому відношенні учасниками багатьох політичних та корупційних скандалів.
У висновку констатуємо, що рейтинг Президента дійсно високий, і у Зеленського досі чудово виходить виглядати свіжішим за інших «класичних» політиків. При тому, що він вже сам більше року є передовим гравцем на політичній арені, але питання, як довго ще в нього це вдаватиметься, залишається відкритим. |