|
|
|
 |
|
Перша сторінка »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Рік на службі у власного его |
|
Рік на службі у власного его |
| Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП |
| |
Президент Володимир Зеленський відсвяткував першу річницю інавгурації великою пресконференцією на галявині Маріїнського палацу. Цього разу глава держави та його команда вирішили не йти на рекорди в стилі минулорічного телемарафону. Натомість в Офісі президента вирішили зіграти хитріше – незручних журналістів вирішили не обмежувати часовими рамками «конвеєра», а банально не акредитували. Як наслідок, замість «Свободи слова», сайту «Цензор.нет» чи Яніни Соколової, на ідеальному газоні державної резиденції розташувалися безликі репортери з телепулу Віктора Медведчука та «спецагент» Гордон. Можливо, зовсім теплої ванни для президента і не вийшло, але комфортніше за попередників господарю Банкової точно було.
Початок взагалі вийшов ідеальним. Зеленський прийшов у доброму гуморі, на ходу жартуючи з журналістами. Цей настрій, вочевидь, передався і пресі. У першу годину спілкування глава держави зміг повправлятися зі своїми кониками – розповів про успішну боротьбу з коронавірусом, анонсував масштабні будівельні проекти та пообіцяв сьогодні-завтра підписати «банківський» закон. Та з плином часу Зеленський, наче дитина молодшого шкільного віку, почав втрачати концентрацію і поступово «поплив». Це поповнило й так багатий банк перлів шостого президента.
Взагалі пресконференція у середу яскраво продемонструвала, чим Зеленський насправді відрізняється від президента-втікача Януковича чи свого попередника Порошенка. Якщо ті могли лише кумедно обмовитися («Анна Ахметова», «цинічні бандери»), то чинний президент – просто ходячий мем. Він готовий нести будь-яку відповідальність за «освячення» арештів добровольців і волонтерів у справі Шеремета, але «не несе відповідальності за те, що йде слідство». Із неймовірною впевненістю заявляє, що «люстрація була незаконною». Згадує про збитий літак над Тегераном, як про «трагедію, в якій ми теж перемогли». А ще всім відрізняється від Порошенка – «як політично, так і фізіологічно» – вочевидь, громадськість далеко не все знає про Зеленського…
За змістовим наповненням пресконференція за підсумками року на посаді більше нагадувала гумористичне шоу. І це дозволяє зробити певні висновки. Перший – президент не вчиться. Навесні 2019-го прихильники Зеленського та навіть більшість експертів були впевнені, що він швидко заповнить пробіли в знаннях і набере м’язів державника. Та, на жаль, він залишається профаном широкого профілю – від економіки та соціальної сфери до внутрішньої політики та дипломатії. Більше того, погано прихований нарцисизм і випинання напоказ власної безграмотності засвідчили, що в цьому плані буде лише гірше. Глава держави не визнав жодної зі своїх помилок, впевнений у власній компетентності до займаної посади та вже подумує про похід на другий термін, хоча рік тому божився, що йде в президенти на одну каденцію.
Звідси другий висновок – опозиції належить змінитися. Справа не лише в консолідації політичних сил і громадських рухів, які не сприймають нинішній порядок денний. Умовний проукраїнський табір – це лише третина виборців, а перемога Порошенка 6 років тому була зумовлена якраз тим, що в той час він ще не був його висуванцем. Той успіх лідера «Європейської Солідарності», як і перемогу Зеленського, можна назвати гібридними. Вони балансували між різними суспільними групами з різними баченнями майбутнього – більше половини виборців тоді бачили цих кандидатів «своїми». Тепер опозиції потрібен новий гібридний кандидат, якщо вона хоче повернутися до влади бодай у 2024-му.
Потенційних претендентів можна відбирати вже: шоумен Сергій Притула, та ж телеведуча Яніна Соколова чи колишня заступниця міністра закордонних справ Лана Зеркаль. Та для їхнього майбутнього успіху потрібна не лише злагоджена робота всіх проукраїнських партій і об’єднань, а й добра воля Петра Порошенка. Результати останніх соціологічних опитувань невблаганні – він навряд повернеться на Банкову в статусі президента. Натомість вчасний відхід убік і підтримка нового гібридного кандидата для мас дозволить йому залишитися в політиці й навіть розраховувати, наприклад, на крісло прем’єр-міністра після наступних виборів Верховної Ради. В умовах змішаної республіки з подальшим дрейфом у бік парламентаризму – непоганий спосіб сказати недосказане.
А із Зеленським усе зрозуміло. Він надто швидко перетворився у типового пострадянського керівника з захмарним его та відривом від реальності. Господар Банкової хизується результатами соціологічних опитувань на власну користь і все ще грає роль, колись прописану для телесеріалу. Він досі не став по-справжньому главою держави та, схоже, взагалі цурається цього. Зеленський упевнений, що всезагальне обожнювання триватиме вічно, його оточення постійно підживлює це відчуття і паралельно намагається загнати в гето та внутрішню еміграцію усіх, хто звик мислити критично. Наразі все виглядає так, ніби «слуга народу» окопався у владі всерйоз і надовго. Та щодо міцності фундаменту влади Зеленського є сумніви – 39,3 % готових за нього проголосувати навряд можна назвати пасіонаріями, готовими йти за лідером до кінця, а вітчизняні олігархи, на яких так звик спиратися шостий президент, найкращий приклад формули «вчасно зрадити – не зрадити, а передбачити»…
Автор - експерт Центру політичних досліджень |
|
|
|
Акційний дзвіночок для Зеленського |
|
Акційний дзвіночок для Зеленського |
| Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП |
| |
 Київський Майдан Незалежності після послаблення карантину знову зібрав протестувальників. У неділю тут відбулася акція протесту через політику президента Володимира Зеленського. Головна претензія до глави держави – його погляд на вирішення проблеми війни на Донбасі та курс на «московську пастку» в зовнішній політиці. І хоч акцію складно назвати масовою (за різними оцінками, мітингарів було від кількох сотень до кількох тисяч), але вона ризикує стати прологом до масштабних протестів проти влади з ширшим порядком денним вже влітку чи восени. |
| Детальніше>> |
|
|
|