Поступ

BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds

    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Тема Поступу.    Подія у Поступі.    Точка зору.    Калейдоскоп Поступу.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
28 липня 2019 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
Купол
Львів
Україна
  10:26 12-08-2019 -   У Зеленського відповіли, чому спілкуються з російськими ЗМІ  
  10:22 12-08-2019 -   Курс гривні наблизився до цьогорічних максимумів  
  10:9 12-08-2019 -   Порошенко прибув на допит до ДБР  
Світ
  10:30 12-08-2019 -   Вибухи на складі боєприпасів в РФ: кількість постраждалих зросла до 31  

  ·  · 
 
Архів Поступу
Серпень
  Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Перша сторінка  » 

___________________________________________________________________________

Нова парламентська ера
Нова парламентська ера
Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
 
Уже тиждень Україна живе в новій політичній реальності. На дочасних виборах до Верховної Ради пропрезидентська партія «Слуга народу» здобула переконливу перемогу й отримала нагоду сформувати однопартійну більшість. Понад 43 % голосів за партійними списками могло не вистачити для одноосібної побудови вертикалі у виконавчій владі. Та несподіваний «розгром», влаштований кандидатами від «Слуги народу» в мажоритарних округах (вони перемогли в 130-ти округах зі 199-ти), забезпечив цій політичній силі достатній запас міцності – 254 мандатів сумарно.



Відразу після закриття виборчих дільниць і оголошення екзит-полів представники пропрезидентської партії дипломатично заявили, що готові до перемовин про створення коаліції із партією «Голос». Об’єднання зі Святославом Вакарчуком на чолі набрало 5,82 % голосів та сформує п’яту за чисельністю фракцію у Раді. Насправді, в розумінні багатьох і виборців, і оглядачів, «Слуга народу» та «Голос» виглядають природними союзниками в політиці. Обидві партії повели до парламенту людей, які жодного разу не були депутатами (за винятком Вакарчука, який кілька місяців пробув народним обранцем у 2007-2008 рр.), а також орієнтувалися на виборця, який прагне повного перезавантаження політичних еліт. Налаштовані на співпрацю і публічні спікери обох партій: у теле- та радіоефірах вони постійно знаходять точки дотику, особливо в галузі економіки, а невеликі розбіжності наразі спостерігаються лише в гуманітарній сфері та в царині національної безпеки.

Однак, коли почали надходити результати з округів, то ідея коаліції нових сил втратила актуальність. Більше того, намагання її створити в умовах, коли «Слуга народу» має понад 225 мандатів, виглядає сумнівно з точки зору дотримання конституції. Зокрема, таку думку висловив колишній заступник голови Центральної виборчої комісії, правник Андрій Магера. За його словами, у Раді IX скликання коаліція не може бути створена, оскільки фракція «Слуга народу» відразу буде наділена правами коаліції – зокрема, вносити президенту пропозиції щодо кандидатури прем’єр-міністра, а також кандидатури до складу Кабінету міністрів.

Це стало поганою новиною для тих, хто прагнув побачити в новому парламенті коаліцію «Слуги народу» та «Голосу». Зокрема, такий розвиток подій нібито вбачали ідеальним західні партнери України. На підтримку цієї версії – і символічні візити до виборчих штабів обох партій заокеанських друзів – тимчасового повіреного Сполучених Штатів Вільяма Тейлора та посла Канади Романа Ващука. Коаліція на двох дійсно була б чітким сигналом для Заходу, що в Києві, попри зміни владної верхівки, буде збережено курс на Європу та перетворення. Водночас вона стала б потужним підтвердженням вододілу між «новими» та «старими» політиками, за яким останні б опинилися у тотальній меншості. А також вагомою підмогою у справі «зшивання» неоднорідної країни.

Звісно, для гучнішого сигналу всім сторонам «Голосу» непогано було б здобути впевненіший результат. Так, час грав проти команди Вакарчука, якій в умовах дочасної виборчої кампанії було важко презентувати себе якомога більшій частині виборців. Крім того, в останні тижні перед днем голосування «Голос» став головним об’єктом критики «Батьківщини», «Європейської солідарності» та дрібніших партій на кшталт «Громадянської позиції». З іншого боку, Вакарчуку та Ко забракло організованості й політичної гнучкості. Головно це стосується мажоритарних округів. Ставши першою за популярністю партією на Львівщині, «Голос» переміг лише в трьох округах із 12-ти. Однак, мінімум ще в п’яти в разі узгодження позицій могли перемогти або кандидати від «Голосу», або претенденти від партій зі схожими політичними платформами – «Громадянської позиції» чи «Самопопомочі». І якщо можливість будь-якої кооперації з першою фактично була знівельована особистісними випадами проти Вакарчука її лідера Анатолія Гриценка, то кілька пропозицій політичної сили львівського градоначальника Андрія Садового щодо обмеженої співпраці «Голос» проігнорував. На Тернопільщині узгодження кандидатур із «Силою людей» могло посприяти перемозі в двох округах із п’яти, а в Києві співавтор Виборчого кодексу Леонід Ємець міг би здолати висуванку «Слуги народу», якби партія вчасно домовилася із самовисуванцем Романом Безсмертним.

Це вкупі з трохи кращим результатом у багатомандатному національному окрузі могло зробити «Голос» другою за чисельністю фракцією у Верховній Раді. Тоді разом зі «Слугою народу» об’єднання під проводом Вакарчука могло б мати конституційну більшість у парламенті та, в разі потреби, внести зміни до Основного закону чи взагалі ухвалити нову конституцію без допомоги «старих» партій. Тим не менше, подолання «Голосом» 5-відсоткового бар’єру робить цю партію претендентом на лідерство в правому, проєвропейському таборі. І хоч юридично формування коаліції вже неможливе, та союз зі «Слугою народу» можливий, наприклад, на основі публічної угоди про співпрацю. Потенційно ця кооперація може призвести з часом до формування двопартійної системи в Україні, де за перемогу надалі змагатимуться правоцентристська та лівоцентристська партії, сформовані шляхом групування за інтересами навколо «Слуги народу» та «Голосу».

Натяки щодо спільних дій роблять в обох таборах. Сприяє потенційній співпраці й те, що, вочевидь, новий український уряд буде технократичним. Усі міністерські портфелі, найімовірніше, отримають фахівці в конкретній галузі без амбіцій стати президентом уже в 2024 році. Такий варіант є безпрограшним. Якщо діяльність Кабінету міністрів буде успішною, то обидві партії розділять лаври за те, що надали йому мандат на здійснення перетворень. У разі провалу уряду – відповідальність ляже на «камікадзе» з числа членів Кабміну, а нові дочасні вибори політичні сили проведуть у змаганні за подальше призначення уже своїх висуванців міністрами.

Усі ці сценарії невтішні для «старих» партій, які теж пройшли до Ради – «Опозиційної платформи – За Життя», «Батьківщини» та «Європейської солідарності». Уже зараз очевидно, що «Слуга народу» та «Голос» цуратимуться цих об’єднань, оскільки не хотітимуть втрачати популярність через співпрацю з токсичними політиками. Цілком імовірно, що їм не буде місця не лише в президії новообраного парламенту, а й на чолі ключових комітетів чи в делегації до Парламентської асамблеї Ради Європи.

Історія кожної з цих партій – окремий випадок. «Опозиційна платформа» довела, що межа проросійської партії в сучасній Україні – це орієнтовно 15 %. І хоч це зробило список із Юрієм Бойком на чолі другою за чисельністю фракцією, але насправді стало поразкою. А як же інакше назвати проект демонізованого Віктора Медведчука, якщо за нього агітував сам Владімір Путін, а це не допомогло перемогти?.. Приклад цього політичного проекту засвідчив, що відверто проросійській партії уже ніколи не світить повернення до влади. Так, «Опозиційна платформа – За Життя» чи якийсь її оновлений аналог може потрапити до парламенту ще кількох наступних скликань, проте приречена бути на політичному узбіччі й надалі маргіналізуватись. Її доля – бути опудалом, співпраця з яким є ознакою поганого тону.

«Європейська солідарність» на чолі з Петром Порошенком теж загнала себе в електоральний кут. Перехід до патріотичної риторики перетворив політичну силу колишнього президента на праву партію. На виборах їй вдалося перемогти основного конкурента в цій ніші – об’єднаних націоналістів, які йшли за списком «Свободи» (8,1 % проти 2,15 %), та закріпитися у ролі захисника інтересів національно свідомого виборця. Проте, цей сегмент має межу в районі 10 % громадян, що фактично нівелює можливість повернення до влади в ролі іншій, ніж молодшого партнера в коаліції.

Успіх «Батьківщини» (плюс 3 % у порівнянні з минулою кампанією) зумовлений двома факторами – все ще харизматичною Юлією Тимошенко та згасанням зірки Радикальної партії Ляшка. Перед стартом виборчих перегонів «радикали» вийшли на оточення Леді Ю із пропозицією спільного походу до Ради. У «Батьківщині» довго радилися, чи брати Ляшка назад (тривалий час він перебував у лавах БЮТ), але все ж відмовили і не прогадали. Частина електоральних симпатій від Радикальної партії, вочевидь, повернулася до «Батьківщини» й встановила новий статус-кво – Тимошенко потрапила до Ради, а любителю іскрометного гумору Ляшку не знайшлося місця в парламенті з цілою ватагою гумористів-професіоналів.

Верховна Рада IX скликання вже гарантовано увійшла в історію та матиме максимальну увагу від громадян і експертів із першого дня роботи. Щоправда, цього разу парламенту не загрожує ні тривала «коаліціада», ні виснажлива «прем’єріада». Однак, уже з першого засідання обранцям, які почепили депутатський значок вперше, доведеться доводити свою дієздатність і рішучість до радикальних перетворень. Саме під куполом будівлі на Грушевського відтепер вирішуватиметься, чи зміниться Україна на краще чи вкотре проґавить історичний шанс на успішну трансформацію.

Обговорити в форумі






» 
Зеленський атакував Кличка, але Kyiv not Kiev
Зеленський атакував Кличка, але Kyiv not Kiev
Антон ФЕДОРЦІВ, ПОСТУП
 
 Після успішних атак на президентське крісло та Верховну Раду команда Володимира Зеленського взялася за Київ. Наступною жертвою політичних ударів має стати київський міський голова Віталій Кличко. Легендарний боксер після Революції гідності зосередився на роботі в столиці й усіляко намагався уникати чвар великої політики. Проте, це не захистило його від облоги президентською канцелярією, і вже невдовзі Кличка-старшого, вочевидь, спробують відправити в політичний нокаут.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Зеленський атакував Кличка, але Kyiv not Kiev 
  ·  Нова парламентська ера 
Погляд
  ·  Заходи з нагоди хрещення Русі: віра повинна єднати, а не роз'єднувати 
Поступ у Львові
  ·  Підсумки виборів на Львівщині: переможці-мажоритарники і результати пропорційки 
Поступ з краю
  ·  Зеленський і його "слуги": про вигнання і навчання у Трускавці 
  ·  Як зробити салон візуально привабливим для клієнтів 
  ·  Эффективное изучение немецкого на языковых курсах онлайн 
Поступ у світі
  ·  Джонсон і Трамп зустрінуться 
  ·  Современное выращивание улиток как прибыльный бизнеc 
Тема Поступу
  ·  Звільнення Кличка: помста за непокору чи зачистка під своїх? 
Подія у Поступі
  ·  Як затримали і відпустили екіпаж танкера, причетного до Керченського інциденту 
Точка зору
  ·  Прем'єрсько-урядові плани ''зеленої'' влади 
Калейдоскоп Поступу
  ·  Виявлені артефакти невідомої цивілізації давнини 
  ·  Do you discuss many times with your friends who has the better photo mobile? 
Спорт-Поступ
  ·  "Динамо" перемогло "Шахтар" і здобуло Суперкубок України 
  ·  Как выбрать казино, в котором будешь выигрывать? 
Пост-Factum
  ·  Шкідлива звичка ледь не позбавила чоловіка мільйона доларів 
  ·  Привлечение внимания к слотам казино Casino X play online