Вікторія ТИМОШЕНКОВА: В Україні хочу грати лише у Львові
Розмовляв Іван ДУПНАК
Як відомо, в спортивних іграх хороший воротар -- це половина команди. Цей вислів на всі сто стосується кіпера львівського гандбольного клубу "Галичанка" Вікторії Тимошенкової. У тому, що львів'янки минулого сезону вперше в своїй історії вибороли срібні нагороди чемпіонату України, чимала заслуга саме Вікторії. Свідченням вагомості Тимошенкової для "Галичанки" є й те, що свого воротаря партнерки обрали капітаном команди. Майстерність 21-річної львів'янки не залишила й поза увагою тренерів національної збірної. Наприкінці сезону Тимошенкова в складі головної команди країни стала бронзовим призером престижного Кубка Сеулу. А головний тренер української збірної Леонід Ратнер вважає, що саме Вікторія у майбутньому повинна стати головним кіпером у його команді.
-- Вікторіє, за яких обставин Ти стала гравцем львівської "Галичанки"?
-- Родом я з Коломиї, у місцевій ДЮСШ я й починала свій шлях у гандболі. У восьмому класі вступила в Броварське училище фізичної культури. А коли навчалася в десятому класі, то в складі молодіжної збірної України приїхала до Львова на Кубок Галичини-2000. Так сталося, що саме на тому турнірі я одержала серйозну травму. Тоді президент "Галичанки" Григорій Савчук і запропонував мені стати гравцем львівської команди. До того ж ми домовилися, що всі витрати, пов'язані з лікуванням, клуб бере на себе. Я дуже вдячна керівництву "Галичанки", адже повне відновлення тривало майже весь сезон.
2001 року я закінчила львівську середню школу № 81 і вступила в Інститут фізкультури. Нещодавно одержала диплом бакалавра, проте вирішила продовжити навчання в магістратурі.
-- Ти у Львові мешкаєш вже шостий рік. Чи відчуваєш себе львів'янкою?
-- Львів -- красиве місто, і мені воно подобається, особливо Високий Замок. Архітектура Львова мене вражає. Я себе тут почуваю як вдома, але при цьому ніяк не збагну, чому у Львові мало привітних людей.
Коли поганий настрій, то сумую за рідною домівкою. Люблю приїжджати у Коломию, зустрічатися з родичами та друзями дитинства.
-- Чому в команді Тебе називають тещею?
-- То давня історія. Ще навчаючись у Броварах, я полюбляла вступати в дискусії з будь-яких питань із тренером УФК Станіславом Мірошниковим. От він і сказав, що колись я буду сварливою тещею. З тих пір у гандбольному світі я й стала тещею. Скажу відверто, я настільки звикла до свого прізвиська, що інколи реагую на нього швидше, ніж на ім'я. Адже Вікторій є багато, а теща у гандболі лише одна (Сміється).
-- Оціни, будь ласка, виступ "Галичанки" в минулому сезоні.
-- До старту чемпіонату перед нами поставили завдання здобути "срібло". Адже до того ми вже кілька років поспіль завойовували "бронзу", постійно пропускаючи в останній момент на друге місце київський "Спартак". Проте початок першості склався невдало: програш у принциповій очній дуелі "Спартаку", і абсолютно неочікувана сенсаційна поразка від тернопільської "Академії-Енерго" з різницею в сім м'ячів. До того ж кілька гравців основного складу -- Тетяна Сапроненко, Наталка Майдабура та Оля Росоха -- не могли допомогти команді через травми.
Однак сталося диво. Напевне передусім завдяки чудовому мікрокліматові ми почали грати належно і впевнено обігравали всіх, окрім непереможного "Мотора". А найкращий матч ми зіграли у Львові проти того ж "Спартака", коли взяли гору з перевагою в 11 м'ячів. Це було щось, у тій зустрічі "Галичанка" просто літала... Тоді ми й вирішили, що цього разу ми "срібло" нікому не віддамо. Так воно і сталося. Тому, звичайно, сезоном ми задоволені.
-- А як оцінюєш власні дії у сезоні 2004 / 2005 року?
-- Вважаю, що оцінити мою гру повинні тренери та партнерки по команді. Хоча мені здається, що стояла я непогано. Проте зрозуміло, що при цьому були ігри, в яких я могла принести більше користі команді.
-- Під час матчів у взаємодії з польовими гравцями проблем не виникає?
-- На жаль, у грі дівчата не завжди мене чують. Мабуть, захоплює азарт боротьби. Однак у більшості ситуацій ми з партнерками знаходимо варіанти надійних дій в обороні, намагаємося завжди підтримувати одна одну. У грі по-різному буває, але я ніколи не чула ні від кого дорікань за пропущені голи.
-- Чи не хотіла б перейти в іншу команду, наприклад, у запорізький "Мотор"?
-- Ні, в Україні хочу грати лише в "Галичанці". Вважаю, що нашій команді за належних умов цілком до снаги скласти "Мотору" гідну конкуренцію в боротьбі за чемпіонство.
-- А за кордоном хочеш пограти?
-- На жаль, український клубний гандбол сьогодні не сприяє зростанню рівня майстерності. Тому хочу пограти в більш сильному чемпіонаті. Не можу не сказати й про матеріальну сторону, адже життя -- це життя. Відверто кажучи, набридло жити в гуртожитках або знімати квартиру. А в Україні серед гравців нормальні гроші заробляють лише футболісти. Повірте, якби гандболісти та представники інших ігрових видів спорту одержували хоча б четверту частину того, що мають футболісти середнього рівня вищої ліги, то ніхто б не їхав у закордонні клуби. Але мені для того, щоб одержати запрошення в пристойний закордонний клуб, треба ще багато працювати.
-- Одержати запрошення за кордон значно простіше, коли граєш за збірну. Які в Тебе перспективи щодо виступів за головну команду України?
-- Хочу стати головним кіпером збірної. Але знаєте, ігри за збірну -- то зовсім інший рівень. На нещодавньому Кубку Сеула, де в рамці збірної стояли я та Марія Макаренко зі "Спартака", мала чудову нагоду переконатися, що на світовому рівні суперниці карають за найменшу помилку. Тому, щоб закріпитися в команді Леоніда Ратнера, мені потрібно ще багато працювати і набиратися досвіду.
-- Чим відрізняються ігри національного чемпіонату та за збірну?
-- Передусім -- це інші швидкості, значно сильніші кидки, постійна боротьба на кожному клаптику майданчика. До того ж в провідних збірних світу що не гравець, то особистість.
-- Чому Ти не грала проти збірної Білорусі в матчах плей-оф за путівку на чемпіонат світу-2005?
-- Леонід Ратнер сказав, що його загалом влаштовує моя гра, і він у мене вірить. Однак ігри проти білорусок були надто відповідальними: в них вирішувалася доля путівки на світовий чемпіонат. А тому він віддав перевагу значно досвідченішим Ірині Гончаровій та Марії Макаренко.
-- А як Ти себе почувала серед призерок Афін-2004?
-- Перед приїздом легіонерок на збір трохи переживала. Проте виявилося, що Цигиця, Яценко, Вергелюк та інші зірки українського гандболу -- звичайні люди. Дівчата дуже дружні, доброзичливі, підтримують молодих як на тренуваннях, так і в грі. А навчитися в них справді є чому. Я особливо потоваришувала з Іриною Гончаровою. Ми часто одна одній телефонуємо.
-- Як проводиш дозвілля?
-- На жаль, вільного часу обмаль: тренування, ігри, навчання. Але якщо є можливість, то з дівчатами полюбляємо відпочити на озері, сходити на дискотеку або переглянути новий кінофільм.
-- Чого Ти прагнеш у спорті?
-- Поїхати в складі збірної на Олімпіаду й повернутися з медаллю. Проте для цього потрібно спочатку пробитися в основний склад збірної України.
-- А як щодо особистого життя?
-- У нас в "Галичанці" заміжніх немає. Як свідчить практика, одруження зазвичай призводить до завершення спортивної кар'єри. Та й у нас дуже молода команда, найстаршим по 25 років.
-- Це означає, що заміж Вікторія Тимошенкова не збирається?
-- Та ні, збираюся (сміється), але наразі ніхто не бере...
У жовтні нинішнього року після річної перерви відновляться льодові баталії в Національній хокейній лізі. Адже через локаут сезон NHL 2004 / 2005 року так і не відбувся. Проте на хокеїстів та вболівальників напевне чекає дещо інша ліга.
Тривалі переговори між керівництвом NHL та профспілкою гравців призвели до змін у правилах гри і трудових угодах. А в перспективі планують і збільшити з 16-ти до 20-ти команд, які в матчах плей-оф виборюватимуть Кубок Стенлі.
У Новій Каховці завершився чемпіонат України зі стрільби з лука
Іван ДУПНАК
На чемпіонаті України зі стрільби з лука львівські робінгуди вибороли чотири нагороди -- по одній золотій і срібній та дві бронзові.
На вогневий рубіж стрільбища у Новій Каховці вийшли 153 лучники (79 чоловіків і 74 жінки), які представляли одинадцять областей та місто Київ. Зауважмо, що медалі національної першості виборювали всі члени головної команди країни. А поза конкурсом виступала ще й збірна Казахстану. Отож конкуренція була доволі великою.
Волейболісти чоловічої збірної України продовжують боротьбу за путівку на чемпіонат світу 2006 року
Оксана ПАВЛЮК
У груповому турнірі третього відбірного раунду чемпіонату світу 2006 року українська збірна посіла третє місце, проте шанс поїхати до Японії в "синьо-жовтих" усе ще є.
У Неаполі за дві прямі путівки на Мондіаль-2006 вели боротьбу збірні Італії, Іспанії, України та Німеччини. Всі погоджувалися з тим, що головним претендентом на перемогу є господарі змагань, а долю другого місця вирішуватимуть у протистоянні українців та німців. Однак не все сталося так, як прогнозували фахівці.
У четвертому турі ХV командного чемпіонату Європи з шахів обидві українські збірні, чоловіча і жіноча, одержали перемоги.
Чоловіки з розгромним рахунком 4:0 розтрощили третю команду Швеції. Іванчук та Моісеєнко білими фігурами обіграли відповідно Брюннеля й Онга, а Ельянов та Кузубов, "командуючи чорними військами", не залишили шансів Халлу й Олссону. Тепер в активі українців стало шість очок, і у турнірній таблиці вони піднялися з 14-го місця на шосте.
Професіональна футбольна ліга провела жеребкування 1/32 фіналу розіграшу Кубка України сезону 2005/2006 року.
Волею жереба львівські "Карпати" на цій стадії змагань 13 серпня в гостях зіграють у Кривому Розі проти місцевого "Гірника". Інший представник Львівщини у першій лізі, стрийський "Газовик-Скала", на виїзді поміряється силами з "Явором" із Краснопілля. ФК "Рава" у Раві-Руській прийматиме новачка першої ліги -- харківський "Геліос", а тернопільська "Нива" вдома складатиме іспит одному з лідерів українського футболу -- одеському "Чорноморцю".
Перший приз міжнародного турніру з пляжного волейболу категорії "Челенджер" завоювали українці Микола Бабич та Олег Ніколаєв.
Запорізький дует у фіналі турніру, який вчетверте проводили у Київському гідропарку, в запеклій боротьбі за 40-градусної спеки переграв на тай-брейку Андріса Круміньша та Руслана Сорокінса з Латвії -- 2:1 (18:21, 21:14, 15:12). Зауважмо, що Круміньш рік тому стояв на верхній сходинці п'єдесталу пошани. Щоправда, тоді його партнером був Яніс Грінбергс, який тепер разом із Аустрісом Сталсом став володарем третього призу.