Перш ніж описувати подорож до міста, яке неможливо забути, довелося по-справжньому забутися. Йдеться про місце, куди варто діставатися за цієї ж умови: щоб забутися в ньому (в кращому розумінні схожого стану).
Тому автор зумисне нічого не дізнавалася про те, що взагалі означає слово "відень", навіть якщо літак Austrian Airlines мав спуститися з неба біля воріт у фізичний рай на землі. Тоді як, поза сумнівом, персонал "Австрійських авіаліній" переконає кожного пасажира, що справжній сервіс -- це те мистецтво, коли всі почуваються як у раю.
Політ літаком, який раптом набирає швидкості, піднімає адреналін в крові саме на таку висоту, на яку ви ним і здіймаєтеся. Це вражає: з великим задоволенням охоплюєте місто у вікні одним тільки поглядом, постійно дивуєтеся, чому так довго шукали ракурс, аби нарешті виявити, що краса міста, в якому стільки часу живете, досить обмежена. На щастя, краса панорами, якою б цікавою вона не здавалася, обмежена. Через годину щиро засумніваєтеся в тому, що Львів -- маленький Відень. І Львову насправді дуже далеко до тієї культурної цивілізації, з якою львів'яни люблять порівнювати своє місто -- і з поетичним притиском. Якщо говорити відверто, той, хто бачив Відень, як і Львів, не на святкових листівках, не вдаватиметься до поетичних порівнянь: обидва міста дотепер -- у різних епохах. Причому не так через різницю в матеріальних благах, як через психологію ставлення до них і до куди елементарніших речей у людському житті.
Безмовне тло
Це більше ніж враження (коли із затишного літака Ви сядете у потяг, який прямує ближче до історичного центру столиці Австрії) -- австрійці добряче попрацювали, щоб створити таке чудове місто, і Відень напевне займає третє місце у світі за рівнем життя.
Чистота вулиць -- наслідок не конче ранкових прибиральників, а й культури людей.
Крім того, якщо маєте проблеми із відчуттям часу (Вам усе життя бракувало 10 хвилин) й ніяк не можете навчитися німецькій пунктуальності, ласкаво просимо до Відня. По-перше, завдяки різниці між українським і віденським часом матимете на цілу годину більше. І потім, коли переконаєтеся, що громадський транспорт тут працює чітко за графіком, власне життя згодом вимірюватимете не днями й ночами, а секундами (або й наносекундами). По-друге, час -- це гроші, тому коли в Україні навчаться цінувати свій і чужий час, як, скажімо, в Австрії, то дуже багато чого зміниться: починаючи від швидкості оновленого громадського транспорту і до соціальної гігієни:
-- Вибачте, пані, Ваші високі підбори, щоб наступати на мої втомлені ноги?
-- Ой!..
Дуже часто у львівських маршрутках нема де стати, хіба порушити не те що соціальну відстань, інтимну, причому від цього жодної приємності не буде нікому. Міський транспорт у Відні ходить дуже чітко за розкладом. Причому що ближче до вечора, то довше чекаєш на зупинці. Річ у тім, що робочий день австрійця розпочинається рано і тому швидко закінчується. До вечора більшість люду вже спокійно сидить по домівках. Біля входу в метро, що не може не тішити, немає турнікетів і контролерів. Але хай це особливо не розслаблює: за пасажирами стежать відеокамери, тож у будь-який момент "зайця" можна виловити й покарати великим штрафом.
Люди з іншими обличчями
Обличчя людей у віденському метро, між іншим, набагато приємніші й, мабуть, не через те, що етикет віденців міг би змагатися лише з японською стриманістю. Рівень розвитку цього суспільства ненав'язливо вказує на такий факт: після Фройда, Клімта чи Моцарта жодна геніальна революція цим людям не дивина. І хоч колись це місто відчуло на собі всі страхіття чуми, жахіття нашого совдепу ми не оцінили досі.
Ближче до ночі і до Бога
Нічний Відень втілює якусь аристократичну стриманість. Бездоганна краса площі Святого Стефана зі знаменитим собором -- символом Відня -- це велика amor fati, висока любов- неминучість. Як писав класик, формула величі, доступної людині, amor fati; щоб нічого більше не потрібно було -- нічого попереду, нічого в минулому, нічого. Містична готика нічного собору Св. Стефана у місті, де витає дух Моцарта (від музики до знаменитих віденських солодощів) може довести до цікавого стану: їсти не хочеться (нехай упродовж першого дня у Відні ви зовсім забули, що людина повинна їсти), ноги від втоми не підкошуються (втоми поки що взагалі нема), інстинктивна цікавість до невідомої вам історії життя одного міста -- теж музика. Як говорив Моцарт, насолоджуйтеся без анінайменшого розуміння чим саме. У цьому таємниця. Собор красивий зовні, всередині -- те, що потрібно побачити й відмовитися від красивих слів. Але коли ви шукатимете молитву, то не знайдете потрібної, щоб її вимовити: такі місця створені не для молитов до Бога, а, ймовірно, тому, що краса Stephansdom свідчить про одне: Бог є.
31 грудня тут відкриється віденський бальний сезон, на вежі прокинеться дзвін Пуммерін, і вся площа заллється феєрверками, вибухами шампанського і сміхом.
Аmor fati вранці
У Відні почали варити першу в Європі каву. Австрійці спочатку не надто любили гіркого смаку екзотичний напій (якщо вам "гірко", кельнер не забуде принести склянку води) і традиційно давали багато цукру та вершків. Сьогодні у такий спосіб ми п'ємо каву по-віденськи. Улюбленої страви імператриці Елізабет, дружини Франца Йосипа -- фіалок у цукрі -- не смакувала, спробуйте ви. Це, кажуть там, як квітка на смак і на запах... та ще й уранці. Та від ранкової кави по-выденськи таки не варто відмовлятися.
Нове мистецтво
І тут європейська столиця театрів і музеїв запросить, наприклад, у Музей імператриці Єлизавети "Сісі" (Sisi Museum). Або захочете -- Музей Зиґмунда Фройда (Sigmund-Freud-Museum), Музей розкопок із Ефеса (Ephesus Museum), Музей есперанто (Esperanto-museum), Музей ляльок та іграшок (Puppen- und Spielzeug-Museum)... Дім пустелі (Wustenhaus), Глоріет (Gloriette), Сецесіон (Secession), розплідник метеликів (Schmetterlinghaus), Дім-музей Штрауса (Johann-Strauss-Gedenkstatte)...
Ви мусите визначитися, бо щоб побачити все, не знати скільки потрібно часу. Часу і грошей -- середня ціна на квиток для повноцінного культурного відпочинку -- 6-8 євро. Центр нового мистецтва, або Відень, -- місто і Фройда, і Шенберґа, і Малера, і Клімта. Про того ж Моцарта є нагода дізнатися більше, крім того лише, що він геній. Поезію прекрасного міста ангельської стриманості варто підсилити словами Рільке: "Кожен ангел жахливий". Про це ви почнете думати в сакральному "Сецесіоні" (храмі постмодерну. -- Авт.), повному золота, срібла, перламутру, гри зі світлом, білим кольором... Улюблений колір найвідомішого художника постмодерну -- Густава Клімта -- золотий. Пристрасть до золота Клімта виявилася в образі еротично міфічної Данаї -- дівчини, яку спокусив хитрий і хтивий Зевс, перетворившись на золотий дощ. Невже таємниці особистого життя художника заховані в його картинах? Поглянути б на Адель Блох Бауер (дружина багатого банкіра і підприємця. -- Авт.) -- в ті цнотливі часи шляхетна пані із задоволенням позувала художнику напівоголеною... І це тоді, коли професійних натурниць прирівнювали до повій! Без сумніву, стосунки між ними були неділовими. А якщо так, то якою ж бачив свою кохану Густав Клімт?
Щасливою. Та сенс ранкових amor fati Клімта не в цьому.
(Далі -- в наступному четверговому числі "Поступі"). |