Екологи та митці затялися прищепити українцям любов та шану до неньки-землі. Приблизно так можна дешифрувати ідеологію фесту етнічної музики та ленд-арту "Шешори-2004", який вдруге проходив у гуцульському селі, на честь якого названо фест.
"Неможливо робити щось на землі, просто неба, і не дбати про цю землю. Минулого року була підписана Карпатська конвенція, її підписали міністри карпатських країн, і Україна вже ратифікувала її. Ми поєднуємо заходи фестивалю із можливістю впровадження Карпатської конвенції в життя", -- вважає Тамара Малькова, директор інформаційного центру "Зелене досьє", організатора фестивалю.
І здається, екологи знайшли "золоту" формулу, адже вироблення екологічного світогляду у фантику етномузичного фесту просто неба, з купанням у водоспадах, частуванням гуцульськими стравами і участю в "фолькових" забавах -- піґулка не тільки корисна, а й по-справжньому приємна.
Узагалі, фест, принаймні ці перші два роки, вирізняється атмосферою "тендітності", якої немає на інших масових гуляй-полях. По-перше, і музиканти, й художники-ленд-артівці не розглядали Шешори як плацдарм для окупації масами. Навпаки, перейняті чистим і п'янким духом Карпатленду, чесно прагнули прилучити простий люд до вічного й світлого. Тому жодної агресивності, "акції" й "роботи" легкі, плавучі, жодних екстрем не спостерігалося.
Оцінювати, звісно, це можна й у негативному сенсі. Мовляв, "Шешори" -- збір зелених й неспроможних. Та не вийде: кожна друга музична банда вже зажила собі слави... Вибирайте зі списку тих, хто виступав: "Космач-music", "Веприк", родинний ансамбль Тафійчуків, "Древо", ансамбль народних гуцульських інструментів (традиційні), "Грег Долан" (Ірландія), "Komische Pilze" (Польща), "Оркестра св. Миколая" (Польща), "Yoki-Yoki" (Росія), "Waveshapes" (Росія), "Yerba Mater" (Польща), "Cankisou"(Чехія), "Гайдамаки", "Бурдон", "Татхагата", "ДахаБраха", "Пропала грамота", "Очеретяний кіт", "Перкалаба". А ленд-артівці з Києва притягли свого патріарха Петра Бевзу, який і сам попрацював, і мистецькими творіннями юних неабияк потішився. До речі, саме йому належить "українське" визначення ленд-арту: "Твори мистецтва землі ніби підкреслюють мінливість усіх форм і станів, оскільки твір, створений у природі, розчиняється в ній. І залишаються лише роздуми і схвильованість тих, хто услід з аркадськими пастухами, шукає і знаходить підтвердження існування ідеального: І Я КОЛИСЬ БУВ У АРКАДІЇ. Вони знаходять підтвердження, що ця містична ідилія існує тут і тепер: місце, де вони живуть, і є щаслива Аркадія".
Із розмов із мистецькою братією якісь оригінальні висновки мала б робити я, але було все навпаки -- вона, братія, з добрячим подивуванням виявляла для себе, що кайфує від фесту, який організовано у такому "благодушному й милому" форматі.
А публіка? Вона, як відомо, дуже схильна переймати...
Сміття усі, навіть ті, що добряче напідпитку, чесно намагалися дотягти до смітників; по цвинтарю, який, знаходиться на небезпечно близькій віддалі від стадіону -- центру фесту, ніхто не вештався... По городах і хлівах -- так само. Це той мінімум, на який заслуговують гуцули, на чию землю сплилося різнобарвно-різношерсте прочанство. Щоправда, спочатку селяни поводилися насторожено, але коли їм ґречно пояснювали, що діється, ставало все о. к.
Ну, наприклад, хлопці зі Львова, що на свій ленд-арт-проект пішли до вуйка спитати дозволу. Спочатку той впирався: "в мене тут корова пасеться", та після довгих переговорів повірив, що "хлопці файні", і сам пішов скошувати на ділянці траву. Потім -- ще ліпше: коли наскельний малюнок був готовий, він привів дружину, корову й сусідів -- показував і дуже пишався...
Крім вихованості, люд з великим задоволенням приймав мистецькі посвячення на майстер-класах: робили ляльки-мотанки, на кшталт тих, які були за трипілля , витинанки; пригублялися до духових інструментів різних країн світу; гуцульських народних інструментів; бавили себе фотосправою; бралися збирати лікарські трави, співали-танцювали, танцювали, танцювали... |