Лапський Остап. Обабіч: істини?! -- Варшава: Український архів, 2003. -- 224 с.
Остап Лапський, український поет у Польщі, має своє, абсолютно окреме місце в історії нашої літератури. І не лише в історії, але й в актуальному літературному процесі, адже у свої 78 років він залишається творчо активним і сповненим планів видання власного доробку. Народився поет 7 липня 1926 року в Кобрині на Берестейщині. Після війни доля закинула його до Варшави, його рідне місто опинилося на території Білорусі, а своєю великою батьківщиною він завжди вважав Україну.
Про творчу активність поета свідчить бодай те, що до найновішої його збірки "Обабіч: істини?!" увійшли тексти, написані від кінця грудня 2002 до початку травня 2003 року. В датуванні своїх віршів, або опусів /саме таке їх авторське визначення/, Остап Ляпський є напрочуд акуратним, ба навіть примітки й ремарки до віршів теж датовані разом з основними текстами. До речі, більшість творів цієї нової поетичної збірки мають автокоментування внизу сторінки, певні нотатки і рефлексії, цитати й замальовки, уривки і просто роздуми, деколи без жодної видимої прив'язки до віршів. Ця збірка має чітку архітектоніку з ледь порушеним хронологічним принципом розміщення тестів, так наче колоду карт-опусів злегка перетасували.
Осібність поета Лапського полягає, либонь, у тому, що він не схожий на жодного іншого українського поета. Тобто його поетичні стиль і світ, манера і слововислів не мають аналогів. Раніше поезія Остапа Лапського мені здавалася якоюсь занадто простою, наче припудреною спробами бути екстравагантним. Та моментом істини в моєму розумінні поезії Остапа Лапського стало знайомство з його найновішою збіркою "Обабіч: істини?!" -- я наче об'єктивно /чесність зі собою/ був вимушений переглянути свої погляди на його поезію. Це сталося якось автоматично, само собою. А допоміг мені варшавський україніст, мій давній приятель Василь Назарук, який буквально наполіг, щоб я переступив через своє давніше упередження. Той же Василь Назарук повідомив мені, що в Остапа Лапського майже готові до друку з десяток поетичних томів -- своєрідна ґрунтовна ретроспекція його творчого шляху. Ретроспекція з рухомої точки, з осердя його вітальної сутності.
Як видно хоча б із назви збірки, в Остапа Лапського вельми своєрідна, суто авторська пунктуація. Спершу вона наче трохи кремпує читача, проте впродовж вдумливішого читання осягаєш, що вона таки краще сприяє розумінню самих текстів. Цілий масив алюзій залишається поза текстом: це стосується і занадто очевидних асоціацій і надто прихованих. От, наприклад, в одному з віршів згадується кінь із кличкою Кандиба. В авторовій ремарці зазначено: "Кінь, довголітній, зостався вдома у підмогу колгоспному ладові, а нас кульгава кобилка з Полісся: вивезла, витягнула?!" Все. Добре, що про Олександра Олеся й Олега Ольжича не згадано в цьому контексті, хоча це й було б наче трохи і в стилі Остапа Лапського. Мені так чомусь здається. Та Лапський -- поет непередбачуваний, недаремно ж його часто називають невигідним поетом. |