Єдина Європа, європейська спільнота, успіхи євроінтеґрації... Пишні гасла, красиві слова щоразу більше видаються порожнім вербалізмом, особливо в контексті тріумфу на останніх виборів до парламенту в Страсбурзі партії євроскептиків. Добра собі спільнота, де найвищий рейтинг популярності утримують сили, готові її розвалити. То що таке Європа? Черговим намаганням дати досить розлогу відповідь на це запитання стала книга американського історика Гарольда Джеймса "Відродження Європи".
Автор не обмежується просто описанням, якого поступу домігся "край вечірнього сонця" за це і минуле століття. Джеймс, як і в попередніх своїх історико-аналітичних творах, вдається до іронічних оцінок, притаманних постмодернізму. Водночас відмовляється від постмодерного зображення подій як мерехтіння елементів мозаїки. Це, радше, фільм з ретроспективним паралельним монтажем. Початок 1990-х років порівнюється з часами Великої французької революції, з 2003-го -- стрибок до кривавих подій 30-річної війни. У такий спосіб Джеймс намагається натякнути, що час на континенті не конче рухається вперед.
Американський історик не бажає на догоду європейським консерваторам обмежувати Європу смугами Керзона та Манергайма. До континенту він вписує всіх охочих: і Україну, й Росію, й Туреччину. Не відмовляє він у праві на європейськість і Близькому Сходові. Для Джеймса головне не суперечка про межі, а намагання впіймати гегелівський світовий дух, чи цього разу "дух Європи", який сконцентровано проявляє себе в певному місці в певний час. Скажімо, у 1930-х роках -- в Іспанії, у 1980-х -- у Польщі, у 1990-х -- у колишній Югославії.
Окреме місце в книзі відведено розвалу СРСР, що, як це й буває з класичними імперіями, розпочався не в центрі, а на периферіях: у балтійських республіках, в Україні, на Кавказі. Вже потім неспокій на марґінесі відбився хаосом у центрі. Далі, на переконання Джеймса, біг часу пришвидшувався в геометричній прогресії. Падіння комуністичного режиму в Польщі тривало десять років, в Угорщині -- десять місяців, у Чехословаччині -- десять днів, в Румунії -- десять хвилин.
А що потім? Чи стала Європа тією яскравою зіркою на високому небосхилі, котра послужила дороговказом усім новозаблудлим мандрівникам, чи вона знову ароґантно зіграла роль темної планети, що має лише тіньові сторони? Можемо разом з Джеймсом припустити, що істина лежить десь посередині. Темними сторонами залишаються кризові реґіони: Північний Кавказ, Край басків, Північна Ірландія і навіть відносно мирна й заможна Бельгія з її вічними фламандсько-валонськими суперечками, а ще Балкани, Придністров'я тощо. Водночас щоразу виразніше проглядається світло в кінці тунелю, на що вказує зростання ваги прав людини у взаєминах з національною державою. До позитивних аспектів поступу історик зараховує інтернаціоналізацію економіки, культури, суспільних взаємин, яка відбувається в контексті глобалізації.
Слово "глобалізація" для багатьох звучить як лайливе. Але Гарольд Джеймс виступає його послідовним апологетом. Для нього занепад Європи ХХ століття розпочався з розв'язанням Першої світової війни 1914 року, а "відродження" континенту саме на часі. Причому привід для оптимістичних пророцтв історик вбачає не в розширенні Європейського союзу, адже, як ми вже на початку зазначили, з поглибленням євроінтеґрації щоразу більшого розмаху набирає євроскептицизм. Позитивний момент у розвитку Європи Джеймс вбачає саме в глобалізації, як звільненні з національних камер. Утім сам автор не ризикує стверджувати впевнено, чи вважати цей процес цивілізаційним поступом, чи лише поверненням до старих класичних конвенцій Краю, де заходить сонце. |