Ришарда Капусцінського називають легендою польського репортажу. Проте він не лише репортер, але й неабиякий "белетрист", адже, компонуючи зі своїх газетних дописів цілісні книжки, не цурається використовувати художні засоби, тобто механізми белетризації. Такими "художньо-репортажними" опусами є його книжки "Імператор" (1978), "Шахиншах" (1982), "Червоне дерево" (1998), а також деякі інші. Видатний американський письменник Джон Апдайк назвав книгу Капусцінського "Імператор" "магічною рефлексією, яка часто перетворюється в поезію та афоризми". Не треба плутати вже згадану книжку "Імператор" з "Імперією" (1993), нещодавно перекладеною українською й виданою львівським "Літописом".
Визначальною рисою репортажів Капусцінського є деяка відстороненість від описуваних подій і явищ. Його нотатки є радше спостереженнями стороннього, аніж рефлексіями співучасника. Під імперією автор розуміє Росію та її модифікацію -- Радянський Союз, і з чималим задоволенням описує її крах. До цієї імперії автор має опосередкований стосунок: такою ж мірою, як і всі жителі колишнього Соцтабору. Проте і його ця імперія, бодай краєчком, заторкнула, адже він народився 1932 року в Пінську, і "золотий вересень" його застав за шкільною партою. В нарисі "Пінськ, 39" автор фіксує свої дитячі враження: "Всі діти повинні стати піонерами! Одного дня на шкільне подвір'я заїжджає автомобіль, з якого виходять чоловіки в блакитних мундирах. Хтось каже, що це НКВС... Їхні мундири дуже елегантні, нові, ніби щойно пошиті, натомість військові ходять обшарпані, замість ранців мають полотняні мішки, найчастіше порожні, зв'язані якоюсь мотузкою, і чоботи ніби ніколи в житті не чищені..."
На цьому незначному пінському періоді причетність автора до імперії й закінчується, в усіх же інших моментах він є не співучасником, а сумлінним спостерігачем, який має чітку антиімперську спрямованість мислення й пера. Імперія є антиподом свободи, її гнобителем. Не випадково Капусцінський одним з дев'яти епіграфів до своєї книжки обрав фразу Василя Гроссмана: "Росія багато бачила протягом тисячі літ своєї історії, окрім одного -- волі". Про тисячу літ Гроссман трохи прибрехав, проте про відсутність волі (свободи) висловитися правильно.
Ришард Капусцінський відслідковує причини краху імперії, через призму нібито незначних фактів насвітлює ширші узагальнення й усьому намагається знайти психологічні чи закономірні пояснення. "У Західній Європі дивуються, що старі й убогі жінки в Москві (це показували на телебаченні) виходили із черги по хліб, відмовляючись від нього і йшли вулицею, вигукуючи: "Не віддамо Курильських островів!" Та чому дивуватися? Курильські острови -- це частина Імперії, а Імперія збудована коштом харчування й одягу цих жінок, їхнього подертого взуття та холодних квартир, а що найсумніше -- коштом крови і життя їхніх чоловіків і синів". Резонне зауваження. Пригадую, як десь на зламі 80-90-х років я стояв у Москві в черзі в хлібному магазині (за солоними паличками в дорогу додому), а в черзі одна "бабушка -- божий одуванчик" з піною на губах погрожувала перестріляти з автомата всіх японців за те, що вони хочуть відібрати в неї кілька безлюдних кам'янистих Курильських островів. Імперія, окрім всього, ще й отрута, яка поширюється навіть у найнесподіваніші місця. Це за дурні Курили стільки лементу, а як скреготала Імперія зубами прихильників, коли Україна стала незалежною!
Автор "Імперії" чимало місця в книзі виділяє також Україні як тимчасовій складовій, ба радше колонії "імперії зла". Кульмінаційним стосовно України є розділ книги "Помона містечка Дрогобич". Загалом ця книжка має виразний антимосковський характер, і вже цим вона є проукраїнською. |