Що нам бракує суботнього вечора? Городянам, які не їздять у село, не катаються на нартах і не слухають російську попсу? Напевно, трохи розслабитись, побути собою, отримати дозу чистого і справжнього задоволення.
Упевнено кажу, що все це може дати, наприклад, концерт Олега Скрипки, який відбувся минулої суботи в Оперному театрі. Уперше Олегові довелося весь концерт провести на оперній сцені без своєї групи VV. Як сам зізнався, дуже хвилювався. Спочатку він виконав власні пісні під акомпанемент акордеона. Потім запросив на сцену вокальний дівочий ансамбль "Божичі". А відтак вокально-інструментальний-танцювальний ансамбль "Галичина". І вже разом вони співали українські народні пісні.
З дівчатами Скрипка виконав пісню "Ой у вишневому садку там соловейко щебетав" у стилі української румби. Я завжди співаю її як колискову для мого сина, може, тому так емоційно її сприйняла. Але й інші українські пісні звучали по-новому, у стилі Скрипки, тільки йому властивій манері -- бу-бу-бу-ува-ува. Не менш емоційно сприймалися й вони.
Хоча, коли я чую, що співаки починають переспівувати народні пісні, то відразу думаю: "Все. Кінець. Артиста немає. Скінчилися його пісні. Єдине спасіння -- всоте переспівати народну пісню, яка ніколи тебе не підведе і не залишить у програші." І коли слухаю ту пісню, то борюся з собою за те, щоб вона мені не сподобалась, ненавиджу усі красиві і геніальні українські народні пісні і страшенно хочу, аби вони зникли, пропали і забулись -- усі пісні, які дають можливість триматись на плаву бездарним, з браком власних ідей щодо пісень, кон'юнктурним співакам.
Але у випадку Скрипки виконання народних пісень не викликає почуття щодо меншовартості і неповноцінності як артиста, так і самої себе. І коли слухаєш Олега, ні про що таке не думаєш, бо він тільки співає, а не самоутверджується на українській естраді. Бо він не експлуатує пісню, а працює з нею, він не використовує її енергетику, а виробляє власну. А слухач слухає, смакує, тішиться, драйвує, підтримує своїм сприйняттям ту саму пісню, співає, живе. Оце справжнє взаємопроникнення пісні, співу, артиста, публіки.
Олег Скрипка -- справжній професіонал, який вміє створити потужну атмосферу щастя і радості. Крім того, його чуття гумору та самоіронії безслідно змиває наші маски поважності та серйозності і робить з нас дітей з їхньою безпосередністю у сприйнятті світу, які тішаться і співають не тому, що так треба, а просто, бо так хочеться.
І публіка шаленіла від його пісень і гри. А голоси зливалися у співі, живому і справжньому. Думаю, що суботнього вечора до Львова позліталося і кружляло над Оперним багато ангелів, здивованих щирістю людських відчуттів. Я щаслива, що мене не обтяжив співак своїми проблемами, а дав естетичну насолоду, що, забавляючись, сам дав змогу почути пісню, спів і поспівати самій. У хорі, поруч з усіма городянами у залі. А тим паче свою, українську пісню. |