Ентоні Гопкінс -- справжній валлієць. Він наділений, здається, усіма рисами, які притаманні цій невеличкій нації: працелюбний, життєрадісний, настирливий та водночас нестримний, запальний і непостійний. Широка публіка не знає, як виглядав Гопкінс у молодості, глядачі полюбили його лисину та магнетичний погляд після ролі людожера-гурмана. Він одночасно є лицарем англійської королеви та громадянином Сполучених Штатів Америки, і навряд чи у світі є ще хтось, хто поєднував би ці два статуси.
Провінція
Філіп Ентоні Гопкінс народився 31 грудня 1937 року десь у південному Вельсі. Воєнне десятиліття минуло для Ентоні та його сім'ї доволі спокійно: батько мав власну пекарню і турбувався лише про свій бізнес. Ентоні не вдалося прилучити до справи пекаря. Він, натомість, змалечку захоплювався грою на фортепіано. За його власним твердженням, у школі він був самітником та невдахою, нездатним налагодити будь-які контакти з однокласниками. "Я часто відчував нудьгу та страх, просто були "не всі вдома". Єдині, до кого тягнувся, це -- актори, бо у них було яскраве та незвичне життя.", --каже Гопкінс. Його з дитинства "душило" тягуче сіре життя провінційного містечка, де ніколи нічого не трапляється. Через відлюдькуватість Ентоні доводилося часто змінювати школу.
Сяк-так закінчивши її, Ентоні їде подалі від рідного містечка, насамперед до Кардіфу, де навчається в коледжі драми та музики. Потім він служить в армії, а згодом майже без проблем поступає до Лондонської королівської академії драматичного мистецтва.
Столиця
У Лондоні Ентоні наче переродився. Він став душею компанії, не пропускав жодної богемної вечірки, і вже тоді занадто звик до алкоголю. Напившись у котромусь із лондонських барів, він міг побитися з кимсь із відвідувачів і закінчити день у поліцейському відділку.
Однак у театралів він мав шалений успіх. Провчившись у академії, де його наставником був найзнаменитіший на той час англійський актор Лоренс Олів'є, Ентоні йде працювати в театр, і пропадає там зранку до ночі.
У 1967 році він вперше з'являється на екрані у телепостановці "Зимовий лев", де йшлося про життя короля Річарда Левине Серце. Гопкінсу пощастило бути партнером самої Кетрін Хепберн.
Цього ж року Ентоні одружується з Петронеллою Баркер, і у них згодом народжується донька Абігаль. До цього часу Ентоні вже не відтягнути від пляшки, і зрештою подружжя розлучається. З цього приводу він, здається, не дуже страждав, бо за короткий час одружується вдруге -- з Дженіфер Енн Лінтон. Однак Гопкінса мучила постійна депресія. Згодом він казав, що то був страх не виправдати надій, зазнати невдачі. Очевидно, це почуття збереглося ще з дитинства.
Наприкінці 1970-х Ентоні таки наважується зізнатися собі та іншим, що він алкоголік і потребує допомоги. Відвідує товариство анонімних алкоголіків, проходить реабілітацію в лікарні, і це ніби допомагає.
Голівуд
Оновленого Гопкінса запрошують до Голівуду, і він охоче їде, покинувши дружину, яка не захотіла змінювати історичну батьківщину. Попри те, вони прожили у шлюбі 29 років, вона -- в Лондоні, він -- у Лос-Анджелесі.
У 1991 на екрани виходить "Мовчання ягнят", і Гопкінс стає супер-пупер зіркою. Його нагороджують "Оскаром" за найкращу чоловічу роль, і це теж випадок безпрецедентний, бо його Лектора показують на екрані лише впродовж 31 хвилини.
Він знявся у безлічі хороших фільмів різних жанрів: від "Маски Зорро", фільму плаща та шпаги, до "Живучого Пікассо", фільму-біографії великого художника, та "Тіта", травестійоної філософської стрічки на мотиви шекспірівської трагедії. Однак аж ніяк не втратив здатності підсміюватися над собою та сприймати речі просто. "Коли актори починають розмірковувати про акторську майстерність, студію, методи, я починаю їм заздрити. Я ж просто завчаю слова, і промовляю їх, коли мені наказують," -- каже Гопкінс. Він завжди занижує свої здібності, явно кокетуючи з публікою. Скажімо, про "Мовчання ягнят" Ентоні казав, що цей фільм зовсім не важливий для нього, його лише цікавить те, як стрічка йде у прокаті.
Новий зрив
У 1993 році королева Великобританії посвячує Гопкінса у лицарі, і це, здається, добиває його. Він знову починає пити. "Я відчув, що мені немає більше чого доводити. Я досяг усього, для чого ж тепер змагатися?" -- згадував Гопкінс.
Він пляшками пив текілу і бив дружину, яка час від часу приїздила до нього. Стосунки жахливо псуються, і одного дня Гопкінс (зазначимо, не молодий уже чоловік) тікає з дому, з Голівуду, з акторства. Його єдиним бажанням було замкнутися в якомусь зі своїх будинків наодинці з новою коханою жінкою -- Джойс Інглс (з нею він познайомився у клініці для алкоголіків) та розкішним роялем (адже Гопкінс сам складав музику, і деякі його мелодії були навіть використані у фільмах). Він оголошує всім, що не буде більше актора Ентоні Гопкінса, однак і року не минає, як він повертається в Голівуд, остаточно посварившись із Джойс та розбивши улюблений рояль.
Нові плани
Ентоні Гопкінс не вдовольнився лише акторством. У 1996 році він знімає єдиний поки що свій режисерський фільм "Август". Цікаво, що фільм поставлений за п'єсою Антона Чехова "Дядя Ваня", дія у якому, щоправда, перенесена на терени сучасного Вельсу. (Гопкінс узагалі кохається в російській літературі, Чехов -- його улюблений письменник, свого часу Ентоні також перечитав усього Станіславського). Однак, схоже, він не прагне продовжувати свою режисерську кар'єру. "Я поганий режисер, коли я монтажував свого "Августа", мені було так нудно, що вирішив більше нічого не знімати."
А цього року він таки розлучився із Дженіфер і одружився з 46-річною Стеллою Аройяв із Південної Африки. Колишня дружина лише перехрестилася: ну нарешті ще хтось із Ентоні помучиться, окрім неї самої.
Гопкінс і роль батька виконує не краще, ніж чоловіка. Його єдина дочка від першого шлюбу часто сварилася з батьком, і він ніколи не йшов першим на примирення, хоча ніколи не тримав на неї зла. Він каже, що нічого особливого не очікує від дочки, бо нічого не дає їй сам.
У Британії Гопкінса не дуже люблять, особливо після того, як він став громадянином США. Навіть подейкували, що треба відібрати у нього "серство". А Ентоні не розуміє: ну хіба він винен, що сонце Каліфорнії подобається йому більше за лондонський туман? |