В неділю у Львівській опері відбулась презентація акустичної програми "Океану Ельзи" -- "Тихий океан". Чому саме у Львові? Бо "я їду додому, до рідного Львова -- які ж вони довгі ці ночі і дні". Саме так цього вечора співав лідер групи Святослав Вакарчук. Чому "Тихий океан"? Хлопці захотіли провести таку собі своєрідну аналогію, адже, як відомо, насправді Тихий океан є найбільш бурхливим і потужним у світі й лише випадково видався першим мореплавцям тихим і спокійним. Отже, назва його насправді є помилковою. Так і "Океан Ельзи" захотів стати "тихим" і заграти акустичну музику, хоча, як показав концерт, бурхливі хвилі все ж перемогли.
Для всіх композицій програми були зроблені акустичні аранжування. Для створення відповідного настрою до групи приєдналися студенти Київської музичної академії, які утворили струнний квартет (дві скрики, альт і віолончель), дві солістки на бек-вокалах та азербайджанський перкусіоніст Вадим Балаян, який колись грав з "Мертвим півнем" і з яким хлопці знаються ще зі Львова. Акустичне аранжування -- справа рук югославського музиканта Мілоша Желіча. Наприкінці січня -- початку лютого 2004 року "Океан Ельзи" відвідає з цією акустичною програмою інші великі міста України, і всі концерти в рамках цієї програми відбудуться в оперних театрах і невеличких концертних залах. Акустичне виконання вимагає таких залів, а ще ця програма відображає настрій групи після всеукраїнського туру на підтримку альбому "Суперсиметрія". Хлопці втомились від великих стадіонів, їм захотілося грати тихіше і дещо розширити свою аудиторію.
Олесь Нога володіє унікальним даром -- умінням дружити. У наш агресивно-динамічний час дар справді рідкісний. Коло його друзів, здається, безмежне. Тут ви знайдете і поважного професора, і юну студентку. Власне, заради друзів Олесь Нога відкрив виставку своїх робіт із цитатою з Олега Лишеги "Ми не загубимось". Відкрив на своєму робочому місці, тобто в Музеї етнографії. І сам, звичайно, на відкриття не прийшов. Пояснення було дивним, але дуже логічним: "просто хотів людям дати змогу поспілкуватися між собою, а якби прийшов, то забрав би на себе увагу". Справді, нічого не заперечиш.
Все справжнє переважно скромне. Мабуть, цим і керувались ті працівники Національного музею у Львові, котрі займаються промоцією його роботи в засобах масової інформації. Про виставку, присвячену 130-й річниці від дня народження видатного українського художника Фотія Красицького, без творчости котрого неможливо уявити собі українське мистецтво кінця XIX -- початку XX століття, я випадково довідався у приватній розмові з працівником музею. А виставка, поза сумнівом, заслуговує значно більшої уваги.
"Арт-Поступ" щиро вітає львівську поетку Мар'яну Савку, яка свого часу тривало співпрацювала з "Поступом" як журналіст, із присудженням їй цього року міжнародної журналістської премії імені Василя Стуса (вручення премії, як це заведено, відбувається у Чернігівському меморіальному музеї Михайла Коцюбинського) та з тим, що дві книжки "Видавництва Старого Лева", яке заснувала Мар'яна в нашому місті, -- "Чи є у бабуїна бабуся?" та "Казки Старого Лева" -- здобули відповідно першу і другу премії в конкурсі видань для малечі "Дивогляд". Наші ґратуляції!