Знакові випадковості української політики
СЦЕНАРІЙ
Всеволод ПОЛІЩУК
Тривають “наїзди” на київського міського голову Олександра Омельченка. Після прокуратури й Антимонопольного комітету незадоволення роботою столичної влади висловив уряд.
Віце-прем’єр-міністр Володимир Семиноженко, урядовий куратор гуманітарної сфери, висловив незадоволення реконструкцією майдану Незалежності в Києві. За словами Семиноженка, центральний майдан столиці перероблятимуть знову. “Для деяких об’єктів доведеться усе-таки робити перебудову”, – сказав він у ефірі телеканалу УТ-1. Радше за все, від нової реконструкції усунуть, наскільки це можливо, столичну владу.
Семиноженко конкретизував позицію свого шефа Анатолія Кінаха, який ще раніше розкритикував реконструкцію майдану, назвавши архітектурні рішення хаотичними й непродуманими. Керівники Кабінету Міністрів фактично звинуватили київську владу в некомпетентності і завдали відчутного удару по самолюбству Олександра Омельченка, для якого оновлений центр столиці є чи не найбільшою гордістю.
З погляду занепокоєння естетичністю вигляду центру Києва, заяви українських урядовців є досить дивними. Адже Семиноженко та Кінах в уряді не перший день, та й майдан Незалежності реконструювали вже давненько. Тому ще один напад на Омельченка є, радше за все, частиною кампанії з дискредитації київського міського голови, яку спостерігаємо останнім часом. Бо ж це вже третій державний орган, котрий висловив претензії до столичної влади. Нагадаємо, що кілька тижнів тому рішення Київської міської ради щодо передачі в управління “Київенерго” кількох комунальних підприємств опротестував Антимонопольний комітет України. Днями до АМК долучилася прокуратура, змусивши міську владу призупинити процес передачі, зокрема, “Київгазу”. До того ж, заява Семиноженка спровокувала нову хвилю чуток про нецільове використання частини коштів, виділених на оновлення майдану Незалежності.
Окрім бажання полякати Омельченка перед акціями громадської непокори, центром яких опозиція планує зробити столицю – а цим деякі аналітики пояснюють опалу міського голови Києва, ці гоніння можуть мати й інші причини.
По-перше, ще під час парламентської кампанії, в березні цього року, адепти омельченківської партії “Єдність” тішилися бажанням свого лідера змінити у 2004-му столичний трон на загальноукраїнський. Але ж у переліку потенційних провладних “спадкоємців” Олександра Омельченка не помічали. І хоча його не назвеш “прохідним”, такий-сякий відсоток у “офіційного” наступника київський мер може відібрати.
По-друге, столичний голова надто вже часто демонструє свою незалежність і на словах, і на ділі.
Журналісти газети “Дзеркало тижня”, посилаючись на чутки у владних кулуарах, подали Омельченкову фразу: “Президент починається за Борисполем, а в Києві керує міський голова”. Навряд чи Леонід Кучма пропустив таке повз вуха. А це ж був не єдиний прояв “неповаги” до гаранта Конституції.
Звичайно, спричинитися до немилості, яку почала виявляти до Омельченка центральна влада, могли обидва чинники. Однак вони з’явилися вже давно. Чому ж тиснути на столичного мера почали тільки зараз? Імовірно, що до цього доклався давній супротивник Олександра Олександровича Віктор Медведчук. Адже антиомельченківську кампанію розгорнули саме після призначення Медведчука головою Адміністрації президента. А в соціал-демократів, і особисто у Віктора Володимировича, є достатньо підстав недолюблювати київського міського голову. Згадати хоча б передостанні вибори мера, коли Омельченко не залишив шансів Григорієві Суркісу, або зняття Медведчука з поста віце-спікера.
Навряд чи керівник АП зараз жалкує за колишньою посадою, але таких образ не забувають.
Окрім того, немилість може бути також опосередкованим доказом того, що центральна влада готується до виборів таки за російським сценарієм. Адже переможна хода Путіна почалася з того, що під лавиною компромату поховали президентські амбіції мера Москви Лужкова. Можливо, це звичайний збіг, зважаючи на різницю у вагових категоріях керівника московської “держави в державі” та нашого столичного голови. Але навіть якщо це й випадковість – то знакова, як для української політики.
|
|
