Том Вейтс: Такий я є – інколи цинічний, інколи клінічний
|
52-річний американський співак і композитор розповідає про обидва свої нові альбоми, про свій імідж меланхолійного пияка і таємницю свого хрипкого голосу.
– Ви випустили відразу два альбоми – Alice і Blood Money. Це не суперечить бізнесовій доцільності?
– Чому? Один альбом – це курка, інший – риба. Обидва зараз готові, і тут діє закон кухні – те, що спеклося, треба витягти з духовки.
– Alice можна назвати звареним не дуже круто, бо це фактично переспів вашого ж мюзиклу десятирічної давності.
– Так, пісні походять з того часу, але я ніколи не виконував їх у студії. Моя дружина довго переконувала мене записати Alice, і от я її послухався. Це трохи нагадує стан людини, яка раптом знаходить стару скриню з одягом, про який давно забула. Так ці пісні і звучать: трохи ніби викопані з землі.
– Вас вважають перфекціоністом. Що трапляється, коли ви працюєте в студії зі старим матеріалом, як це було тепер?
– Пісні постійно змінюються. Багато з них не варті того, щоб їх записувати. Деякі досить підлі.
Але все це помічаєш уже під час роботи в студії. Деякі вбиваються під час запису, і те що виходить – це вже труп. Просто треба бути дуже обережним. Альбом Blood Money так само базується на мюзиклі за твором Георга Бюхнера “Войцек”, який півтора року тому був презентований у Копенгагені. Обидва альбоми оформлені майже цілковито акустично.
– У ваших текстах не бракує мороку. Звідки походять ці темні фантазії?
– Знаєте, я вважаю себе загадкою. Я сам не розумію, що означають деякі пісні. Коли ти пишеш пісню, ти мусиш вставити у неї щось, що здивує пізніше тебе самого. Якщо пісня надто проста, мені з нею нудно. Це так само, як із людьми.
– Вам заважає те, що ви досі маєте імідж меланхолійного пияка?
– Багато хто вважає, що я сплю на більярдному столі, прокидаюся о третій годині дня, заливаю віскі у свої мюслі, не маю зубів у роті, зате завжди повно листя у волоссі. Що я можу про це все сказати? Це історія, і не більше. Мене це не зачіпає.
– Але ж ви самі створили цей імідж.
– Ну, якийсь потрібно мати. Більшість іміджів придумані і сконструйовані з повітря. Ці карткові трюки служать тільки для відвертання уваги публіки. Я не дуже цим переймаюся. Я не кінозірка, яка що три тижні мусить показувати своє нове обличчя і нові зубні протези на обкладинках журналів. Я пишу музику і працюю в студії, а не вдосконалюю свій імідж.
– А як багато справжнього у вашому іміджі?
– Звідки я знаю? У кожному разі я вже 9 років не вживаю спиртного.
– Важко було кинути?
– Пити було набагато важче.
– Тоді ви співали:”I don’t have a drinking problem, except when I can’t get a drink” (“У мене немає проблем із алкоголем, хіба тоді, коли я не маю що випити”).
– А, це... Це я прочитав десь у кльозеті.
– А що з цигарками?
– Тут ви дуже запізнилися: я вже вічність тому кинув палити.
– Чи це болить, так співати, як ви?
– Ні.
– А звідки ваш голос має таке хрипке звучання?
– Я кричав у подушку. Цілком серйозно. Після 40 років отримуєш обличчя, якого заслуговуєш, і голос, який заслуговуєш.
– Протягом деякого часу ви майже всі пісні пишете разом із Кетлін Бреннан, яка є вашою дружиною вже понад 20 років. Як це відбувається?
– Так само, як відбувається розподіл домашньої роботи: хтось миє посуд, а хтось витирає. Багато хто говорить: ти божевільний. Ви живете разом, кохаєте одне одного, маєте трьох дітей і ще й працюєте разом. Але для мене це цілком природно. У Кетлін є чудові ідеї, і я безмежно їй довіряю. Вона просто фантастично пише пісні.
– Вам не здається це протиріччям, що ви ведете ідилічний спосіб життя у щасливому сімейному колі в сільській місцевості, а пишете пісні про невзаємне кохання, тугу і зневіру?
– Не більшим протиріччям, як те, що хтось живе у великому місті і пише пісні у стилі кантрі. В музиці внутрішній ландшафт не менш важливий, ніж зовнішній.
– Двоє ваших дітей – підлітки. Їм подобається ваша музика?
– Це не їхня музика. Якби мої діти слухали мою музику, я повів би їх до психіатра. Для тінейджерів музика настільки ж важлива, як одяг, а я для них – щось на зразок старомодного гольфа.
– А вам подобається музика, яку слухають ваші діти?
– Я вважаю її цілком нормальною. Мені подобається хіп-хоп, реп, усе, що має справу зі словами. Я люблю слова.
– А ви деколи слухаєте свої старі пісні?
– Ні, це те саме, що розглядати свої старі фотографії. Вам подобається? Постійно жахаєшся: виявляється, що вуха були набагато більшими, ніж здавалося тоді.
– Ваші шанувальники люблять насамперед м’які, мелодійні балади, кілька з яких є і в нових альбомах поміж рештою диких і моторошних композицій. Вам важко маневрувати між піснями про кохання і про страх?
– Зовсім ні. Так працює мій мозок. Я завжди ставив високе поряд із дурнуватим. Такий я є – інколи цинічний, інколи клінічний.
Підготувала Наталка СНЯДАНКО
|
|
