Джидаї, падавани і скакучий, мов блоха, магістер Йода
ДИТЯЧЕ
Юрко БАНЗАЙ
|
Сто п’ятдесят галонів пива тому, коли, як у Галичині кажуть, я ходив під стіл пішки і казав до кота: “Вуйку, посуньтеся”, в радянському кінопрокаті крутилися “Зоряні війни. Епізод 4”. То було щось неймовірне! Злий Дарт Вейдер, який, немов останній баняк, сичав водночас і страшно, і весело у свій, подібний на нічну вазу, шолом; хитра і шляхетна принцеса Лея; винахідливий капітан Соло з його Чубакою. Ми з друзями регулярно чубилися за те, хто буде джидаями, а хто – імперськими вояками. Що й казати, кіно було класне.
Тепер під стіл я пішки не ходжу, люди перестали бути велетами, а коти стали взагалі мацьонькими.
Та й “Зоряні війни” змінилися, як це не прикро. І хоча “Епізод 2” чекався, як день зарплати, сумніви вселилися в моє серце. Може, через те, що цілий світ скептиків пильно дивився за дядьком Джорджем, тим, що Лукас, – мовляв, спробуй, оступися. А може, просто через назву “Епізоду”.
Чимось попахувала та ціла “Атака клонів”. Можливо, нещодавними скандалами з головатими чоловіками, яким ліньки було баранів вирощувати, а може, торішньою цибулею з магазину “Овочі–фрукти”.
Насправді ж фільм вийшов видовищним. І хоч сюжет і діалоги відійшли на треті й дальші плани, в моменти прозріння чітко видно, де недопрацювали графіки, котрі готували “Володаря перснів”.
Цікаво, що попри банальність самої оповідки (табуни джедаїв, котрі нібито мали би вимерти в “Третьому Епізоді”, цьомки-бомки на фоні добре намальованих пейзажів), фільм таки вийшов динамічним.
Відомий футуролог і фантаст, до речі, львів’янин за походженням, Станіслав Лем, колись писав, що є два види фантастики. Один із них – добра фантастика – це оповідання, яке, незважаючи на всю свою фантастичність, максимально наближене до реальності. Читаєш його й думаєш, чому це ми всі досі не літаємо до зірок.
Інший вид можна було би виділити в окремий жанр. Там обов’язково є центральний герой (герої), котрому (им) все “по цимбалах”. У цьому жанрі все дуже просто. Захотіли – хопа – і за 15 хвилин вже в іншому кінці Всесвіту. Захотіли – і вже мацьопкий Заслужений Джедай – Тричі Герой Республіки, Магістр Йода скаче, як та жаба, жбурляє у свого суперника каменюки й залізяки, у кількасот разів важчі за нього.
Ні, я ніц не маю проти цього жанру. Навпаки, фільми типу “фантастичний action” я люблю з дитинства, і ніщо не змусить мене змінити свою думку. Але в “Другому Епізоді” того всього є забагато. Приблизно так смакує пересолоджена кава. Навіть дуже добрий сорт можна зіпсути надлишком цукру.
І річ не у спецефектах. Про них ми побалакаємо пізніше. Причина в речах, які, на мій глядацький погляд, ніколи не могли трапитися. Як Джар-Джар Бінкс, веселий незграба, міг стати представником цілого народу у важливій і впливовій структурі? Це ж не сільська рада!
Після фільму виникає враження, що Лукас вирішив вдерти зі світу по нитці. Першим, що впало у вічі, були робокопські замашки (ефектне таке встромляння зброї в кобуру) вдягнутого у блискучі лати посіпаки. Згодом згадався амфітеатр, як у “Гладіаторі”, але пишніший, краєвиди, котрі до болю в п’ятах нагадують мандри Фродо і компанії з “Володаря перснів”.
Хоча, заради справедливості, варто сказати, що нового якісного рівня спецефектів у цьому фільмі таки вдалося досягнути. Представники “Лукас Артс” хвалилися, що у 95% сцен використано комп’ютерне моделювання. І це є однією з найсильніших рис фільму. Прикро, але трьохвимірні ландшафти ще не мають достатньої кількості шанувальників, котрі могли б підняти рейтинги кіно.
Вирок. Загалом вийшов незлий динамічний бойовик. Не потребує зайвого напруження звивин, побудований на простих емоціях. Видовищний і водночас простий. Шанувальникам комп’ютерних іграшок – have to! Мусите це побачити. Не переймайтеся, якщо фільм видасться вам подібним до чергової стрілялки. Зате він наглядно демонструє можливості ігор наступного покоління. Батькам – порада одна: якщо ваша дитина потрапить на цей фільм – будете довіку її кумиром. Якщо не потрапить – ні за песика, ні за котика вівсяну кашу ніхто не їстиме. Так що варто подумати.
|
|
