Сизого диму манливі чари
Побутує думка, що вкласти до вуст добру сигару – приблизно те ж, що й сісти за кермо Rollse-Royce’а
СИЗИЙ ЗМІЙ
Юрко БАНЗАЙ
|
Світлина www.bublyk.com
|
Коли кільканадцять років тому Фідель Кастро кинув курити, світові здалося, що йому просто зашкодили сигари. Але кожному відомо, що комунізм простих справ не визнає. Офіційна причина стала відома світові з вуст самого вождя. “Це моя найбільша офіра революції”, – повів він. Щоправда, щоби зрозуміти правдивий сенс цієї жертви, потрібно знати, що Куба – це одне велике пуделко з сигарами, а її мешканці, розпачаючи за вождем, випалюють їх щороку двісті шістдесят мільйонів, що – загалом – руйнує їхнє здоров’я. Але не про легені співвітчизників думає Фідель. Адже замість бездумно пускати собі з димом сигару, кубинці могли б ті тютюнові торпеди експортувати і трути капіталістів. Елєґансько і з великим зиском.
Щодо одного – жодних сумнівів немає: найкращі сигари походять із Куби. Так було, є і буде. Навіть комунізмові, котрий потрафить зіпсувати все, не вдалося зашкодити якості сигар. Чому? Відповідь проста: боронила її сила природи. Отож того, що справді добрі сигари потребують, тяжко за межами гарячого острова знайти. Більше ніде – це вже давно з’ясували – вітер і сонце не мають такого чарівного впливу на тютюнове листя.
Усе є неймовірно простим. Зрізані листки (жнива відбуваються в лютому і в березні) сушать на бамбукових тичках, потім складають у великі купки, так щоби неповторний клімат зробив своє.
Згодом настає час вкритої найбільшою таємницею ферментації. Листки складені в малих дерев’яних барилках у пивничному мороці чекають на хвилю своєї слави. Тоді змінюється їхній колір – із зеленого на “сигарний”. Фахівців оцінить якість сировини. Потрібно ще вісімнадцять місяців відлежування – його шанувальники елєґанського тютюну називають “хворобою” – поки легкі й делікатні, найкраще жіночі, пальці скрутять листки в грубий сувій. І вже маємо сигару.
І хоч ароматом чудових сигар шляхетні чоловіки і екстраваґантні панянки тішаться від століть, ніхто не перечитиме, що найкраща марка є надзвичайно молода – вона народилася у 1968 році. Тоді перед Авеліно Ларою (Avelino Lara), одним із двох чоловіків на світі (другим є міністр сільського господарства), що знають усі секрети тютюнових листків, кубинська революція поставила завдання.
Треба, на славу батьківщини, вигадати сигару, рівних якій не було би в цілому світі. Пиха Лари – і вічно молодої революції – називається Cohiba (що на діалекті індійців Тайхо означає “тютюн”) і вирощують її на невеликому 300-гектарному кавалкові острова, 150 кілометрів південніше Гавани.
Створенням цих сигар займається коло трьохсот осіб – переважно жінок. Кожен дістає купку листя (якого – це найстрашніша таємниця) і в рамках революційної норми має скрутити з них 100 сигар на день. Він децидує про розмір і форму сигари. Cohiba – зауважимо з репортерського обов’язку – надається в трьох стандартних для всіх сигар довжинах: Lancero, Corona Especial i Panatela.
Тютюн, що використовується в сигарах Cohiba, втричі дорожчий від решти, що свідчить про їхню ціну. Найдешевші – Panatela, – довжиною коло десяти сантиметрів, коштують приблизно десять доларів, тобто долар за сантиметр паління. Lancero – це вже чотири бакси за сантиметр.
Крім смаку, аромату і ціни є ще щось, завдяки чому вони справді не прості сигари. Cohiba – то майже раритет, або антикваріат, якщо хочете. Якщо хтось виставляє їх на продаж, то тільки з других рук. Хтось, хто їх мав із якихось, з лише йому відомих причин, вирішив з Cohib’ою розлучитися. У дикому виді в Галичині цих сигар до нинішнього дня не було. Річ у тім, що з перших рук стати щасливим власником Cohib’и можна тільки шляхом дипломатичним: у тракті більш чи менш формальних контактів з офіційними особами Куби. Такими подарунками возвеличували великих світу цього. Від коронованих голів до Бориса Єльцина та Саддама Хусейна.
На Cohib’і світ може й закінчується, але, напевне, не починається. Інші марки теж бувають непогані. І, вочевидь, доступніші. І якщо в тебе ще не склалася думка про те, які сигари тобі подобаються найбільше, є кілька речей, які ти мусиш знати. Увага: перед тим, як почнеш вибирати сигару для себе, мусиш потрапити у відповідне місце. Усілякі лотки і ятка – то повна профанація.
Характер сигар залежить, звичайно ж, від багатьох чинників. Є, правда, кілька непорушних аксіом.
По-перше, працює тут правило: щоби досягнути необхідної якості, сигара мусить своє відлежати.
Оптимально – від шести до дванадцяти років. Абсолютний мінімум – рік-півтора. Треба також звернути увагу на форму та колір. Під формою розуміємо товщину та довжину. Найкоротші і найтонші не сильно відрізняються від так званих сигареток. Найгрубші і найдовші – це понад п’ятнадцятисантиметровий грубий сувій тютюну. Окремі довжини та товщина мають свої класифікаційні назви, котрі опираються на згаданий вище Кубинський потрійний стандарт. Із кольором ситуація приблизно та ж сама. Виділено п’ять основних кольорів. Від дуже ясного (ССС, або claro) до дуже темного (М, чи maduro). Фахівці користуються також відтінками, котрих є аж двадцять. Для сигарного жовтодзьобика найважливішим є те, що добрі сигари в одній коробці не можуть різнитися між собою відтінками, а тим паче – кольорами. Варто додати, що найчастіше сигари пакують у дерев’яні або металеві пуделка та рурки. Після купівлі зі сигарами мусиш обходитися дуже делікатно. Доведено, що найкраща для них температура – це 18-19 градусів при вологості 53-57%. Досвідчені практики, однак, кажуть, що зберігання сигар у відповідному кліматі є рисою педанта. Добрі результати дає зберігання сигар у банальному холодильнику.
Перед тим, як вкласти сигару до вуст, обов’язково мусиш надтяти один кінець ножем, гільйотиною чи спеціальними ножичками. Для припалювання сигари добрим є делікатний і тривалий контакт вогню з тютюном. Надаються до того лише сірники. Про газ і бензин із запальничок забудь. Принаймні тому, що одне одному зовсім не пасує.
При курінні у жодному випадку не вільно затягуватися! Ніколи! Мусиш також пам’ятати, що не всі потрафлять ароматом доброї сигари тішитися.
І насамкінець ще одна порада. Зіно Давідофф, котрий перед тим, як зайнятися парфумами, пса з’їв на торгівлі сигарами. Він полюбляв із філософською задумою казати: “Джентльмен ніколи собі не дозволить, щоби сигару йому вибирав лакей”.
|
|
