Україна в тіні Росії
НАТО ще не бачить підстав для розмови про повноцінне членство України в Альянсі
РЕЙК’ЯВІК
Любко ПЕТРЕНКО
Шефи дипломатій країн-членів Північноатлантичного Альянсу привітали прагнення України інтегруватися в євро-атлантичні структури. Водночас у Рейк’явіку на засіданні Комісії Україна-НАТО (КУН) Києву натякнули, що Альянс у найближчій перспективі не має наміру переступати за Буг. Не допомогло Україні навіть заступництво Польщі.
Напередодні засідання КУН міністри закордонних справ натовських країн перебували в ейфорії після вдалого залагодження справи з Росією. За створенням нової Ради НАТО-Росія українське питання виглядало надто мізерним і рутинним, аби приділяти йому багато часу й уваги. Це досить яскраво проглядається в тексті “Заяви за підсумками засідання Комісії Україна – НАТО на рівні міністрів закордонних справ”. Уся вона насичена дипломатичним пишномовством, яке нікого ні до чого не зобов’язує. На кшталт: “Розглядаючи ситуацію в галузі безпеки на євро-атлантичному просторі, яка еволюціонує, міністри віддали належне стратегічному характеру особливого партнерства між Україною та НАТО і наголосили на прагненні, виявленому як Україною, так і НАТО, підняти їхнє партнерство на якісно новий рівень, зокрема шляхом пожвавлення консультацій та активізації співробітництва з політичних, економічних та оборонних питань”.
У тексті, наприклад, нічого не говориться про можливе створення нових структур співпраці на лінії Київ – Брюссель, нових форм взаємодії. Все фактично консервується на рівні п’ятирічної давності, коли в Мадриді було підписано Хартії про особливе партнерство. Для позірності розвитку взаємин документ приправляється словами: “пожвавлення”, “активізація”, “підняття на новий рівень”.
Заява навіть побіжно не згадує про можливе членство України в Альянсі, бодай в далекій перспективі. А це свідчить, що НАТО поставило собі чітку мету – обмежити розширення ареалу свого впливу на теренах колишнього Радянського союзу балтійськими державами. Альянс змирився з тим, що решта колишніх республік СРСР перебуватиме під впливом Москви, яка після створення нової Ради НАТО – Росія номінально стала “стратегічним партнером” Альянсу.
Єдине, що в Заяві схиляє до невеличкого оптимізму, то це – визнання Альянсом заслуг України.
Зокрема йдеться про “внесок України в міжнародну антитерористичну кампанію”, а також про “зусилля, яких доклали українські військовослужбовці сил КФОР для стабілізації ситуації у Косові”.
Утім, не виключено, що стримана позиція НАТО щодо українських євро-атлантичних прагнень зумовлена єдиною причиною – небажанням денервувати Москви. Адже Росія тільки-тільки погодилася на тіснішу співпрацю з Брюсселем, а отже, готова не надто впиратися прийняттю семи нових членів до Альянсу.
Хоча міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов і заявив: “У Росії є своя точка зору: механічне розширення НАТО не додасть безпеки ні його чинним членам, ні державам-кандидатам”. Але це вже можна вважати суттєвим пом’якшенням позиції Москви, яке раніше полягало в однозначному несприйнятті розширення.
У той же час Україна оцінює прийняття нових членів до НАТО виключно позитивно. Це випливає хоча б із заяви українського міністра закордонних спав Анатолія Зленка в Рейк’явіку: “Розширення НАТО є важливим чинником зміцнення європейської безпеки. А політика відкритих дверей НАТО є одним із ключових складників загальноєвропейських інтеграційних процесів, що сприяє підвищенню рівня гарантій національної безпеки України у контексті політики євро-атлантичної інтеграції держави”.
Чи буде колись нагороджено Україну за таку лояльність? Про це ми дізнаємося скоріш за все у листопаді цього року, коли в Празі в рамках саміту Альянсу, пройде засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів.
А поки що головним лобістом України в євро-атлантичних структурах виступає Польща. Зокрема міністр закордонних справ Польщі Владзімєж Цімошевич намагався в Рейк’явіку переконати своїх колег із НАТО, що Києву треба залишити бодай якусь “відкриту кватирку” для майбутнього членства.
Але, з одного боку, можливості Польщі як лобіста досить обмежені, а з другого, як зазначив Цімощевич, “український уряд повинен нарешті сам чітко окреслити своє ставлення до НАТО”. Варшава ж за свою допомогу вимагає від України зустрічних кроків і, зокрема, у справі “Цвинтаря Орлят”.
Тож Зленко в розмові з Цімошевичем уже пообіцяв йому: “Відкриття цвинтаря відбудеться у Львові 21 травня, згідно з двосторонньою домовленістю”.
|
|
