Ігор ГАЙДУЧОК: Після обрання мене народним депутатом я лобіюватиму інтереси округу на найвищому рівні
За такого кандидата проголосують
ПРЯМА МОВА
|
Виборцям Городоцького виборчого округу пощастило. Уже сьогодні, задовго до кінця виборчої кампанії, вони майже достеменно знають, хто буде їхнім депутатом у наступній Верховній Раді. На переконання багатьох (і нашої редакції – у тому числі), ним стане відомий львівський підприємець – генеральний директор фірм “Монада ЛТД” та Центру “Медик”, директор Благодійного фонду “Галичина” Ігор ГАЙДУЧОК. Його ми й запросили сьогодні до розмови.
– Пане Гайдучок, результати попередніх опитувань – та й настрої в окрузі – свідчать про те, що саме ви володієте довірою виборців і станете депутатом. Чим саме ви так припали до душі виборцям?
– Мене в цьому окрузі знають давно. Я народився у Городоцькому районі, виріс там. І навіть після закінчення інституту, коли залишився жити у Львові, ніколи не поривав з рідним краєм. Після того, як став на ноги, зміцнів як бізнесмен, почав допомагати землякам, створивши Благодійний фонд “Галичина”.
Багато вихідців із Мостиського, Самбірського, Городоцького районів навчалися у медичному училищі Центру “Медик” та в коледжі “Монада”. За тим, якими вони стали спеціалістами, і судять про ці навчальні заклади. Може, й нескромно хвалитися, але зазначу: наразі я чув про наших випускників тільки добрі відгуки. Усі, хто мав зі мною справу, знають: слів на вітер я не кидаю. Тому й вірять, що я обов’язково виконаю написане у програмі.
Я багато років займаюся бізнесом. Маю дві вищі освіти й низку законодавчих напрацювань. Знаю життя – і знаю, як зробити так, аби воно змінилося на краще.
Іду в парламент із готовими законопроектами
– До речі, про програму. Практично немає кандидатів, які йдуть до Верховної Ради з готовими законопроектами. Нові депутати зазвичай приходять до парламенту, кілька місяців “розкачуються”, придивляються, а вже потім починають працювати. Ви ж маєте готові, написані, кілька законів...
– Я маю вищу юридичну освіту, знаю нинішню нормативну правову базу. Кілька років тому звертався до деяких депутатів із пропозицією внести конкретні поправки до чинних законів. Якби за них тоді проголосували, нині вітчизняні освіта й наука жили б значно краще. Тому вирішив сам іти до парламенту – і вже там наполягти на прийнятті деяких законів.
– Чого саме стосуються пропоновані вами зміни?
– Оскільки я за фахом медик й очолюю навчальні заклади, то, зрозуміло, маю деякі пропозиції щодо медицини, освіти й науки. Конституція гарантує кожному з нас право на медичну допомогу. Однак дуже часто то лише декларація. Я пропоную внести поправки до низки нормативних актів, аби Державний бюджет був спрямований, насамперед, на зміцнення медичних закладів та інших установ охорони здоров’я. Наступний парламент мусить поставити справу так, аби беззастережно виконувати вимоги щодо безоплатної медичної допомоги всім, хто її потребує. Окрім того, я наполягатиму на прийнятті законодавчої норми про те, аби було створено мережу з надання кваліфікованої безплатної медичної й психологічної допомоги людям похилого віку.
Ще маю кілька законодавчих пропозицій стосовно освіти, захисту сім’ї та дитинства в Україні.
Попри конституційні права, нині в нашій державі склалася ситуація, коли не всі діти ходять до школи. Зважаючи на соціально-економічні умови, маємо факти, коли 10 – 12-річні діти не знають, що таке школа. Із цим не можна миритися. Бо якщо сьогодні ми не стримаємо дитячу проституцію, жебрацтво, то через кілька років матимемо страшні соціальні проблеми. Навіть якщо держава стане заможнішою, ці проблеми їй дошкулятимуть. З маленького волоцюги ще можна виховати хорошу людину, достукавшись до його душі. Але з того, хто жебракував вулицями, вокзалами до 20 – 25 років, уже нічого путнього не вийде. У таких формується свідомість вуличної людини, жебрака, а ще – несприйняття оточуючого світу і, більше того, озлобленість на нього. Це – проблема не лише тих наших маленьких співгромадян, які примхою долі опинилися на вулиці, а й усіх нас.
Бо вони – потенційні злочинці, вони становитимуть загрозу для наших дітей, для нас самих. Тому, переконаний, і потрібен цей пакет законів, спрямованих на захист дитинства. У ньому варто передбачити обов’язковість освіти для всіх, розширення фінансування шкіл-інтернатів. А ще треба розвивати підтримку кожної української сім’ї, допомагати матерям і батькам у вихованні дітей.
Адже то не просто їхні діти, це – майбутнє держави. Одним із аспектів поправок до чинного законодавства про освіту має стати заборона пропаганди засобами масової інформації насильства, злочинності, аморальності й цинізму.
Учитель – та соціальна категорія, яка не повинна жити бідно
Попри багаторічні розмови про потребу розвитку української школи, вона теж є бідною, а вчитель – незахищеним. Це ще один аспект діяльності наступного скликання Верховної Ради. Переконаний: учитель – та соціальна категорія, яка не повинна жити бідно. Недопустимо, аби він ішов на барикади. Учитель мусить бути забезпеченим відповідно до власної ролі у суспільстві. У зв’язку з цим після обрання мене народним депутатом пропонуватиму на розгляд парламенту й наполягатиму на прийнятті закону про встановлення мінімальної зарплати для вчителів на рівні 100 доларів, надання їм усебічних соціальних гарантій, забезпечення першочерговості при отриманні кредитів на житло, здобутті освіти їхніми дітьми.
Ще один важливий момент. Переконаний: закон має встановити відповідальність державних службовців, які живуть зі сплачених нами податків, за неналежне виконання своїх обов’язків. Чиновник, який порушує закон, має негайно полишити свою посаду. Окрім того, варто прийняти низку нормативних актів, які б сприяли становленню громадянського суспільства, що реально забезпечить контроль над державним апаратом і зведе до мінімуму адміністративне свавілля, державну корупцію. Тому я пропонуватиму на розгляд парламенту й наполягатиму на прийнятті закону про реформу правоохоронних органів та спецслужб, формування справді незалежної судової влади. Адже її нинішня слабкість різко знижує ефективність державного правління й порядку в державі.
Треба знайти у бюджеті кошти на розвиток громадських юридичних приймалень, де належну правову допомогу отримували б малозабезпечені, соціально незахищені громадяни, щоб і вони мали надійний правовий захист.
Єдина державна українська мова – не тема для дискусій
Окрім цих, без сумніву, важливих проблем мушу, зазначити, що мені як галичанину, як людині, для якої є святими національні символи, культура, звичаї народу та основа народу – мова, прикро чути на одинадцятому році Незалежності України розмови про офіційну двомовність. Переконаний, що українська мова – єдина державна мова на всій території країни. Це – наша материнська мова, яку зобов’язаний знати кожен, хто живе в Україні. Ми не можемо дозволити експансії чужоземної культури, звичаїв через офіційну двомовність. Кожен громадянин України повинен зрозуміти: незалежна держава, тяжко здобута, існуватиме завжди. Це не тема для дискусій чи сумнівів. Як не прикро визнавати, однак за десять років в Україні кількість україномовних журналів, газет, книжок не лише не зросла, а навпаки – зменшилася. Наведу цифри: 1985 року українською мовою вийшло 78 книг, а 1999 року – 12. 1990 року в Україні було 17 газет українською мовою, 1999-го – 15. Ще гіршою є ситуація з журналами: повсюдно продають російськомовну продукцію. Отже, українські газета, книжка, журнал є у незалежній державі незахищеними. Дорожнеча на папір, поліграфію роблять свою справу. Українські видавці сплачують податки як звичайні виробники. Новому парламенту не потрібно винаходити велосипед, їм лише треба записати до Податкового кодексу один рядок про те, що українські видавці мають сплачувати символічний податок на рівні 5% від прибутку. Окрім того, вони не повинні сплачувати ПДВ. Це – одне із завдань мого перебування у парламенті.
Про інтереси земляків – не забуду
– Дуже позитивно, що кандидат іде до парламенту, знаючи, що він там робитиме. Однак виборці хочуть, аби депутат дбав і про округ. Чи не забудете про своїх земляків, переїхавши на роботу до столиці?
– Звичайно, ні. Відповіддю на це запитання є моя теперішня діяльність. Після того як замешкав у Львові, не забув, звідки родом. Навпаки: часто буваю у земляків, допомагаю тим, хто того потребує найбільше. Переконаний: після обрання мене народним депутатом я це зможу робити ще більше і краще, адже лобіюватиму інтереси округу на найвищому рівні. А ще в мене є напрацювання, як захистити моїх виборців, які вимушено, зважаючи на соціально-економічні проблеми, вирушили на роботу за кордон. Я планую привернути до їхніх проблем увагу Президента, уряду, парламенту.
Розмовляла Ірина ВОРОНЯК
|
|
