Клуб нечемних дівчаток
"Секс у місті" став культовим не лише у США, а й у Європі
СЕРІАЛ
Поліна КРІП
|
Міранда, амбітна адвокат з Нью-Йорка, святкує день народження, незважаючи на те, що їй уже за 30. Разом із найкращими подругами вона йде у фешенебельний ресторан на Мангеттені.
Й одна з подруг підносить подарунок особливої цінності – мудрість, яка революційно вплине на життя чотирьох самотніх жінок: “Для того, щоби бути щасливими, ви повинні просто займатися сексом.
Так само просто, як чоловіки, тільки сексом, без почуттів”. Так починається перша серія американського комедійного серіалу “Секс у місті”, і ще до виходу його на телеекрани 1998 року критики застерігали, що подібні вислови в пуританській Америці можуть викликати скандал. І жінки справді скрикували – від задоволення. Серіал відразу ж завоював рекордну кількість глядачів, точніше, переважно глядачок – 6,6 мільйонів. Чоловіки тільки дивувалися: куди поділося залізне правило, що секс по телевізору знімався тільки для чоловіків? Вони здивовано спостерігали, як їхні дружини і доньки захоплено дивляться по телевізору, як Саманта з холодною усмішкою використовує і відкидає чоловіків, власниця виставкового залу Шарлотт залицяється до єврейського ортодокса-художника, аж поки Міранда не дарує їй висококласний вібратор Rabbit. Журналістка Керрі Бредшоу у своїй тижневій колонці описує сексуальні уподобання політика, який її покинув.
Серіал про жінок, яким самотність не заважає бути щасливими, знайшов свою специфічну нішу у глядацькій аудиторії. Досі життя цієї групи населення ніколи не бралося до уваги настільки детально. Ніколи так серйозно не розглядалася дилема, перед якою опиняються 30-річні неодружені самостійні жінки, які шукають стосунків із чоловіками. На перший погляд вони мають усе: гроші, успіх, незалежність. Одрі Гепберн замріяно кліпала своїми очима рисі у “Сніданку в Тіффані”, а Керрі і компанія ідуть у музей Прадо, щоб зайнятися там петінгом.
Ними керує бажання і ностальгія за справжніми стосунками, тому вони виходять зі своїх респектабельних помешкань, а потім обговорюють враження від коктейлю у гіпівській кнайпі. Їхні розмови настільки відверті, наскільки справжні подруги завжди хотіли б, але ніколи не наважуються. Чи поважатимуть чоловіки жінку, яка погоджується на анальний секс? Звідки жінці знати, яка вона в ліжку? Що краще: вдавати оргазм чи залишатися самотньою?
Незважаючи на явну гіперболізацію, проблеми пошуку партнерів для 30-річних виглядають підозріло по-справжньому, бо ці проблеми взяті з рального життя. Прототипом для героїнь серіалу стала журналістка Сенденс Башгелл, яка у середині 90-х р.р. вважалася “найіронічнішим язиком і найгострішим пером Мангеттена”. Її статті у тижневику Observer, у яких вона досить цинічно аналізувала пригоди своїх самотніх подруг, були легендарними, їх боялися. 1996 року вона зібрала свої спостереження про сексуальні звички і ритуали закоханих пар Нью-Йорка у книзі “Секс у місті”. Сценарист Даррен Стар, який прославився після серіалу “Мелроуз Плейс”, написав телесценарій.
Більше позицій, ніж у “Кама-сутрі”, або Секрет успіху
Суміш із гумору, еротики, жахів зробила серіал популярним. Сміливий підхід до теми не лише не обурив американців, а, навпаки, захопив. “Секс у місті” отримав численні номінації на нагороду “Еммі”, а цього року – два “Золоті глобуси”, один із яких присудили виконавиці головної ролі – Сарі Джесіці Паркер, яка зіграла роль журналістки Керрі Бредшоу і була співпродюсером серіалу.
“Секс у місті” не наслідує жодного зі зразків уже існуючих серіалів, а кожен епізод має чітку тему, наприклад: чи повинна жінка вдавати щось перед чоловіками, щоби бути щасливою у стосунках? Кожна тема стає робочою назвою для статті Керрі.
Таємниця успіху серіалу криється, з одного боку, у вдалій суміші жахів із гумором, пристрастями і стражданнями, з іншого – у вдалому підборі акторок. Кожна із глядачок може ідентифікувати себе з одною із чотирьох героїнь.
Керрі, інтелектуалка, нервова журналістка, захоплюється дизайнерським одягом і симпатизує домінантним і небезпечним чоловікам. Шарлотт, власниця виставкового залу, роль якої зіграла Крістін Девіс, – наївна, консервативна, вихована у порядній сім’ї, і сама мріє про справжнє родинне вогнище. Адвокат Міранда (Синтія Ніксон) – феміністка і трудоголік, зі страхом перед будь-якими зобов’язаннями, симпатизує інфантильним чоловікам і премудрим психіатрам. Кім Кетрелл настільки переконливо зіграла роль німфоманки Саманти Джонс, що її реальний батько назвав її “повією”. 45-річна акторка у реальному житті щасливо одружена, але написала книгу порад про те, як жінка може досягнути оргазму.
У серіалі “Секс у місті” і справді можна побачити більше поз, ніж у “Кама-сутрі”. Але те, що кожна зі сцен оздоблена абсурдним комізмом, дозволяє відкинути закиди у порнографії. Однак Крістін Девіс про всяк випадок попросила свою маму не дивитися серіал.
Але саме егоцентризм, безсоромність і безжальні перемоги над протилежною статтю роблять постаті чотирьох героїнь культовими. “Погані дівчатка подобаються нам більше, ніж зразкові. Я думаю, що більшість людей потай віддають перевагу Скарлет О’Гара перед Мелані”, – сказала Анн Ніколь Сміт.
Чотири подруги певні своїх фанів. 2000 року часопис Time опублікував їх фото на своїй обкладинці і в заголовку запитав: “Кому потрібен чоловік?”
Шарлотті – обов’язково. Керрі – хтозна. Міранді – ніколи. А Саманта чітко знає: зразкові дівчатка потрапляють на небо, погані – всюди, куди схочуть, тільки не під вінець.
|
|
